1. Завжди готовий - це значить, що він є вояком Української Революційної Армії. Він бореться на великому всеохоплюючому фронті Української Національної Революції, віддаючи всі свої сили, готовий кожної хвилини віддати і своє життя. Український націоналіст є завжди у повній бойовій готовності.

2. Безкорисливий - це значить, що ідею Українського Націоналізму й службу їй ставить він вище всіх скарбів світу цього. Для Неї він проміняє з радістю можливість спокійного та вигідного життя на тверду долю вояка-борця, теплу хату - на окопи чи тюрму. Щастя шукає і знаходить він у радості боротьби і перемоги на службі Великій Святій Справі. Лише у щасті Української Нації - щастя українського націоналіста. Її воля, слава і могутність - його найбільше бажання.

Десять заповідей українського націоналіста (Декалог):
Я — Дух одвічної стихії,що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:

1. Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї.
2. Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації.

Про сотенного УПА “Кукола” - Мицканюка Івана Андрійовича відомо, що був він родом з села Яворова (присілок Віпчинка 1) з родини Кривишиних (вуличне назвисько); народжений імовірно 1914 року, але ця дата непевна. Навчався в яворівській сільській школі, приймав активну участь у діяльності аматорського гуртка “Просвіти” (особливо добре йому вдавалися ролі євреїв), служив у польській армії i одружився у відносно молодому віці. Його дружина Марія була дочкою Палія Гелетюка (Романікового), родом з присілка Широкий.

Минуло 40 днів, як відійшла на Божу дорогу слави Оксана Бандера, наймолодша із сестер Провідника ОУН. Ця жінка мужньо стала нарівні з борцями за свободу свого народу і сповна розділила їх долю, але мала до боротьби не автоматичну зброю, а тільки два духовні середники: молитву до Бога та віру в Україну.

Початок альбому Попередня знимка
Приручений ведмідь взимку впадав в сплячку і при переходах з одної криївки в іншу повстанці переносили його з собою :).

«Как?! Улица Бандеры?!» - моя средняя дочь не могла скрыть разочарования. Первое, что поразило во Львове студентку филфака из сибирского города, была обыкновенная табличка на доме.

«Пойми, - пытался вразумить я дочь, - это в России Степана Бандеру считают бандитом и мародером, а здесь - настоящим героем. В конце концов, что мы знаем о нем...»

В самом деле - что? Очень немного. Помню, мама кричала на нас с братом из кухонного окна на втором этаже: «Эй, бандеровцы, а ну-ка, ужинать!» И было не понятно, то ли это с осуждением (мы были еще теми сорванцами), то ли - с нежностью. Двоякое восприятие данной фамилии сопровождало меня всю жизнь.

Десятилетия отшлифовали в голове примерно такую формулу: Бандеру в России не очень любят, но и не склоняют, как Власова или Махно. Обычно его вспоминают, когда речь заходит о Западной Украине. Не о красотах вечных Карпат тогда говорят, не об изумительных тамошних девушках или пронзительной «средневековости» Львова, а о Степане Бандере. «Тебя там бандеровцы не зажимают?» - первым делом спросил, узнав о месте моего пребывания, московский приятель, сын поэтессы и журналиста-международника, работающий над монографией о мировых властных элитах. Образованный человек - и такая чушь... Пришлось отшутиться: «А я по вечерам стараюсь не гулять».

Ювілейні дати повертають до життя старі радянські кліше (терорист, зрадник, колаборант). У випадку з Бандерою до цих штампів додаються ще й нові стереотипи – деструктивний політик, розкольник, авторитарний вождь…

***