У с. Яворів Косівського р-ну, Івано-Франківської обл., де віднайдено повстанський архів, проживають три ветерани УПА, які служили 1944 р. в сотні "Недобитого" "Недобитого" (незабаром його підвищили до рангу курінного): "Олень" (Микола Калинич), "Ремінь" (Іван Мицканюк) та "Амур" (справжнього імені просив не розголошувати). Усі вони впізнали свого командира на збільшеному фрагменті світлини № 124, але жоден не знав ні його справжнього імені, ні деталей біографії, ані подальшої долі. Та кожен з ветеранів, за плечима яких не лише роки підпілля, але й довгі тюремні терміни, зі сльозами на очах згадував про незабутні моменти спілкування з талановитим командиром. Його всі вважають офіцером високого рангу чи то польської, чи радянської армії... Слово стрільцю "Оленю".

Мені, хоч і наймолодшому учасникові повстанського руху на Гуцульщині, добре відомі імена багатьох вояків ОУН-УПА; чимало тих, кого зафіксовано в Яворівському архіві, я знав особисто: станичних "Бомбу" Лукинюк Микола, і "Ненаситця" Палинюк Василь(світлини № 122-125), сотенного "Вихора" Харук Микола(№№ 16, 49, 50), окружного провідника Буковини "Недобитого" Матвіїв Юліан(№ 122 і 124). Останній, до речі, диктував мені свої спогади про пережите, а я друкував їх на машинці. Було це в криївках села Бабин на Косівщині на початку 50-х; невідомими мені шляхами ті спогади потрапили за кордон і нині опубліковані в 4-му томі "Літопису УПА". Моя мама Олександра Паєвська ("Орися", цифровий псевдонім М-35) була зв'язковою Буковинського проводу і членом проводу Косівського надрайону, через що я також добре знав командира "Перебийноса" ( Данилюк Назарій). Він зафіксований на світлинах №№ 117, 148-150, 188 та 203. Славної пам'яті командир "Перебийніс" народився на Буковині, закінчив юридичний факультет Чернівецького університету, здобувши фах адвоката. Був дуже інтелігентною людиною і водночас здібним військовиком.

Восени 1950 р. окружний провідник Коломийщини "Борис" ( Легкий Григорій) та окружний провідник Буковини "Сталь" ( Савчак Василь) проводили останню нараду напередодні зими. Повстанці отримували явки і паролі, вказівки щодо діяльності на найближчі півроку та заходи безпеки. Нарада добігала кінця, чимало її учасників вже покинули район хребта Корметура у шешорських лісах, та енкаведисти- не без допомоги свого агента "Кордуба" — таки вистежили місце зібрання і оточили постій.
"Борисе! — пролунало раптом зовсім недалеко. — Я полковник Н. Ви оточені. Пропоную життя за співпрацю..."— його слова заглушили автоматні та кулеметні черги.
Нерівним був той бій. Оточені з усіх боків багатократно переважаючими силами противника, повстанці намагались прорвати кільце то в одному, то в іншому місці, але зробити це було годі. Автомат "Бориса" не змовкав ні на хвилину, вже було багато вбитих і поранених з обох сторін. Провідник розпорядився знищити всі наявні документи. "Друже провіднику, кінчаються набої!"— доповів Петро Підлетейчук.
Хтось з охорони. "Гранати до бою!"— віддав свій останній наказ Григорій Легкий. Захлинався російський ППС, посилаючи останні кулі в напрямку ворога, аж раптом обпекло плече і перестала слухатись права рука.
"Поранений," — майнула думка, а вже ліва намацувала кільце на порепаному корпусі осколочної гранати. Підтягнув холодний метал до грудей, потягнувся за другою, фугасною.

Серед світлин Яворівського архіву УПА є декілька (№№ 54, 96-99), на яких зафіксовано окружного провідника Буковини "Сталя" ( Савчак Василь). Він народився 1922 р. неподалік Івано-Франківська (с. Ямниця Тисменицько-го р-ну). У рідному селі навчався в народній школі, пізніше — в Станіславській гімназії. Був відмінником. Гімназистом вступив до ОУН. Коли 1939 р. прийшли "перші совіти", за завданням Організації став секретарем комсомольської організації і... обласним провідником юнацтва ОУН. У роки німецької окупації активно розбудовував структури ОУН-УПА. Поранений 1944 р. в сутичці з німцями, але незабаром повернулися "другі совіти", тож про відпочинок і належне лікування не могло бути й мови. У 1945-му його призначили окружним провідником Буковини, і до загибелі в нерівному бою 20 жовтня 1950 р. "Сталь" керував боротьбою з більшовицькою владою в Чернівецькій області. Керував за всіма правилами військового мистецтва, за що був нагороджений спочатку Бронзовим (1945), а пізніше й Срібним Хрестом Заслуги (1948).

На це запитання є часткова відповідь. Як уже згадувалося в розділі 2, на двох світлинах є юнак з фотоапаратом "Zeiss Ikon" на формат 4,5 х 6 см. Цього повстанця звали "Липкевич", а його справжнє ім'я Гаргат Іван. Родом він зі села Іваниківки (Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.). На Гуцульщину потрапив разом з командиром ТВ-21 "Хмарою" ( Мельник Петро) в 1946 р.; в 1953 р. захоплений МГБ і, мабуть, закатований на слідстві чи в тюрмах. В архіві є 12 негативів формату, який видавав апарат "Липкевича" (№№ 109-120) і враховуючи те, що на жодному з них нема його самого, можна з великою достовірністю говорити, що їх автором був саме Гаргат Іван .

У літературі про УПА ми виявили ілюстрації, виготовлені з архівних негативів, причому ці книги видані до 1999 р. На жаль, ніхто з авторів не наводить даних щодо їх походження, хоча абсолютно зрозуміло: йдеться про використання збережених невідомо ким повстанських документів. Варто нагадати, особливо людям після 1989 р. н., що за зберігання матеріалів УПА на території України можна було отримати великий тюремний термін. Однак люди берегли безцінні реліквії, і коли комуністична влада відійшла в минуле, витягли їх зі схованок на світ Божий.
Честь і слава тим, хто так вчинив. А обов'язком і справою честі авторів публікацій є наведення точних даних про оригінальні матеріали УПА. Дуже важливо прослідкувати шляхи пересування повстанських документів (зокрема фотографій) у просторі й часі.