warning: Creating default object from empty value in /home/krayrid/public_html/modules/taxonomy/taxonomy.pages.inc on line 33.

Біографії, Фотографії, Мультимедійні карти, Обговорення та технічна реалізація проектів, Відгуки, побажання, підказки, Книги, Василь Гуменюк "Яворівський фотоархів УПА", Статті, Фотоархів УПА "Світлини зі сховку Володимира Яким'юка"

Сага про родину Білінчуків

Містечко Жаб"є Станіславської області (нині Верховина Івано-Франківської )має багато присілків. Ільці- один з них. Жила там родина Дмитра та Євдокії Білінчуків. Була помірно заможною: мали пару коней, кілька корів, трохи землі. А ще — п'ятеро дітей: одну дочку і четверо синів. . За мірками більшовиків, Білінчуки були куркулями, тому в травні 1941-го їх всіх виселили в Красноярський край. Майно конфіскували. Були б забрали й хату, але завадила війна, яка розпочалася через місяць. Врятувався тільки старший син Дмитро (1919 р. н.), бо на момент депортації його не було в хаті. Переховувався в лісах. Коли прийшли німці, хотів було вийти з підпілля, але переконався: ці нічим не кращі за москалів. Налагодив стосунки з ОУН і "зник" з поля зору односельчан.

Повстанського фотографа звали "Липкевич"

На світлині № 188 з Яворівського архіву УПА першим зліва у другому ряді з апаратом на колінах сидить повстанський фотограф. Зрозуміло, що в цей момент фотографував хтось інший, але факт є фактом — Гаргат Іван, син Онуфрія, перебуваючи в лавах УПА, ніколи не розлучався з фотоапаратом.
...Він народився первістком 1923 р. у згодом багатодітній родині (с. Іваниківка Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.) і виростав у загалом небагатій сім'ї. Сестри Марія і Марта, брати Василь, Михайло, Микола і Федір живуть донині, розкидані долею по світах...

Останній бій "Непорадного"

Кромішньої ночі у вікно п. Емілії хтось нагло постукав. Господиня здригнулась і веліла дітям лізти на піч. Недавно її чоловіка заарештували за підозрою в співпраці з підпіллям, отож нічний візит не віщував нічого доброго. Коли діти збилися в купку і накрились за комином ліжником, неохоче відчинила двері. У хату ввійшов юнак в однострою, промоклий до нитки. Насамперед почав витирати свій "дехтяр" (так повстанці називали російський ручний кулемет Дехтярьова ДП-27). Обличчям прибулого текли чи то сльози, чи дощівка, але очі його не плакали — вони горіли несамовитим вогнем, і від того погляду ставало незатишно і лячно.

"Я впізнав Галину Кузьменко!"

На фотографіях з архіву УПА я впізнав Галину Кузьменко — свою однокласницю. Коли в газеті "Шлях перемоги" побачив світлину № 35, то не повірив своїм очам: на ній вона у військовому вбранні. Сумнівів не було жодних. Я кинувся розшукувати адресу своєї знайомої, аби написати листа, але десь її загубив. Добре пам'ятав, як зайти в її однокімнатну квартирку в Києві поблизу станції метро "Чернігівська", та ось назви вулиці і номера будинку пригадати не міг. Нарешті влітку 2000 р. приїхав до столиці, підійшов до знайомих дверей... Але було запізно: Галина Кузьменко померла в червні того року, забравши з собою таємницю повстанських світлин. Тому я розповім, про що довідався від неї далекого вже 1992-го в цій скромній кімнатці золотоверхого Києва, а також те, що добре знаю сам.

Сотник "Хмара" — командир загону ТВ-21

На багатьох світлинах з Яворівського архіву зустрічаємо характерну постать військового в пілотці та значком "ОУН-ДУН" на лівому лацкані френча. Його неможливо переплутати з іншими повстанцями, хоча нічим особливим він не виділяється (світлини №№ 41-44, 77, 79, 84-86, 188). Це — сотник "Хмара" Мельник Петро, кавалер Срібного Хреста Заслуги 1-го класу, незмінний командир загону ТВ-21 "Гуцульщина" 1946-49 рр. Справжнє ім'я провідника— Мельник Петро, син Василя. Він народився 10 жовтня 1910 р. (с. Камінне Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл.) в родині сільського мельника. Ба більше: хутір, де знаходився млин провідникового батька, дотепер називається Мельники. Але нині нема вже млина, нема й родинної хати... На тому місці племінник командира Василь Бойчук поставив пам'ятний хрест з датами 10.10.1910-27.04.1953. Між ними — героїчне життя, повністю віддане Україні.
Про командира "Хмару" написано багато і детально, зокрема у книгах Петра Содоля "Українська Повстанча Армія, 1943-49" (с.61-62) та Богдана Боди "Петро Мельник — командир "Гуцульщини".

Бій з німцями під Лостуном

Наводимо уривок спогадів майора "Недобитого" ("Літопис УПА", т. 4, кн. 2, с. 51-56).
В травні 1944 р. німецько-більшовицький фронт на терені Коломийщини устабілізувався остаточно... Конаючий німецький імперіаліст намагався витягнути з українських земель, що залишилися ще в його руках все, що тільки можливо. На Косівщині, у високогірних полонинах поляки до 1939 р. видобували манган (марганцеву руду — В.Г.). З огляду на далекий транспорт, що його можна було здійснювати тільки кіньми в тяжких гірських умовах, видобуток мангану і розбудова копальні на полонині Прилучник були обмежені до мінімуму. Скрутне мусіло бути економічне становище німців, коли в своїй мілітарній агонії рішилися видобувати карпатський манган... До здійснення свого плану німці приступили з питомою собі безоглядністю та брутальністю. Використовувано місцеве населення, що потрапляло в їхні руки при численних облавах. До ста осіб, переважно молоді, працювало тут для конаючої німецької воєнної машини. До транспорту вживали коней, що їх силою забирали по всіх дооколичних полонинах. Про грабіж масла, сира та молока в найближчих селах немає що й згадувати.

Легендарний командир підпілля "Недобитий"

У с. Яворів Косівського р-ну, Івано-Франківської обл., де віднайдено повстанський архів, проживають три ветерани УПА, які служили 1944 р. в сотні "Недобитого" "Недобитого" (незабаром його підвищили до рангу курінного): "Олень" (Микола Калинич), "Ремінь" (Іван Мицканюк) та "Амур" (справжнього імені просив не розголошувати). Усі вони впізнали свого командира на збільшеному фрагменті світлини № 124, але жоден не знав ні його справжнього імені, ні деталей біографії, ані подальшої долі. Та кожен з ветеранів, за плечима яких не лише роки підпілля, але й довгі тюремні терміни, зі сльозами на очах згадував про незабутні моменти спілкування з талановитим командиром. Його всі вважають офіцером високого рангу чи то польської, чи радянської армії... Слово стрільцю "Оленю".