Відважність волю здобувала.

Відважність волю здобувала.

Іван Гриджук, газета «Народна воля», м.Надвірна, Івано-Франківської області.

14 листопада 2008 року

У неділю, 19 жовтня у ceлі Лоєва урочисто відкрили й освятили пам'ятний знак-хрест на честь героїчної загибелі в бою з опергрупою НКВС 27 квітня 1953 р. командира 21 -го тактичного відтинку УПА-"Гуцульщина" майора Петра Мельника-"Хмари"(Світлина1 ; Світлина2 ; Світлина 3; Світлина 4; Світлина 5; Світлина 6; Світлина 7; Світлина 8; Світлина 9 ; Світлина 10; Світлина 11; Світлина 12 ), кавалера Бронзового Хреста заслуги, Срібного Хреста першої кляси.

Велику організаційну роботу щодо цього провів учитель місцевої школи, дослідник повстанського руху Іван Кметюк при підтримці сільського голови Михайла Пліщука, керівників районної влади Володимира Іванчука та Ігоря Писклинця, а також начальника НГВУ "Надвірна-нафтогаз", депутата обласної ради Петра Пушкара, а також дирекції Лоївської ЗОШ I-III ст. на чолі з Йосипом Котом. Чин освячення провів отець-парох Василь Білусяк.
Щирі пам’ятні слова того дня про славного повстанця мовили голова РДА Iгop Писклинець, заступник директора школи Богдана Логвіненко та учитель Іван Кметюк, командир Березівської сотні Мирослав Симчич-"Кривонic"Світлина1 ;, голова районного проводу братства вояків УПА Василь Оріщак. Племінниця славного командира "Хмари" Параска Тимчук (Бойчук) з болем згадувала, коли вони з мамою дізналися про його загибель у Лоєвій. Однак був жорстокий час комуністичної радянщини i не просто доводилося згадувати i признаватися про родичів-повстанців. Параска Онуфріївна 45 років пропрацювала у школі i весь час з родиною пам'ятали про відважного родича. Бона щиро подякувала від родини місцевій владі i всім добрим людям, котрі вшанували пам’ять її вуйка. Від родини до пам'ятного хреста поклали вінок, а від школи гірлянду. Відважний i невпокорений "Кривоніс"Мирослав Симчич по-військовому зголосив свій прихід до пам'ятного хреста командира i закликав своїх побратимів повстанців i всіх присутніх пам'ятати i продовжувати славну справу борців за волю України. Уже після урочистостей він попросив через місцеві 3MI передати його тривогу владі i не байдужим людям про потребу впорядкувати могилу борця за волю України Гриця Голинського на делятинському цвинтарі.
... Сільські школярі в українських вишиванках i повстанських одностроях своїми щебетливими голосами виспівували вдячність героям-повстанцям, немов би доказуючи, що їхня справа, їхня жертовність i боротьба мають своїх послідовників. I линуло над Лоєвою тужливе: "Чому не приходиш, мій сину, до хати у рідне село?.." I, мабуть, не забудеться мовлене гостем з Києва Петром Шкляром: "Ви зберегли найосновніше - честь i в цьому ваша велич i заслуга". Колишній повстанець Микола Барчук з любов'ю згадував свого сотенного "Вихора" - Івана Андрейчука із Середнього Майдану, вшанувати пам’ять про якого на офіційному piвні теж настала пора.
Пропонуємо читачеві короткі життєписи повстанських командирів Петра Мельника-"Хмари" і Мирослава Симчича-«Кривоноса», в яких i донині відчутний дух нескореного борця, кompi підготував Іван КМЕТЮК, учитель Лоєвської ЗОШ I-III ст.
Мельник Петро (Хмара), командир тактичного відтинку, народився 10 жовтня 1910 р. в с. Камінне Надвірнянського району Івано-Франківської области, загинув 27 квітня 1953 р. коло с. Лоєва.
Селянин, навчався в гімназії в Станіславові, вивчив німецьку; член Пласту, ОУН.
Служив у кавалером в Польській армії, у 1939 р. на польсько-німецькій війні, поранений. У 1939-1941 pp. - за кордоном, від травня до грудня 1941-го - в легіоні "Ролянд", від жовтня 1941 р. до грудня 1942 р. - виконує функції вишкільника-інструктора у відділі командира "Різуна" в Чорному лісі. Від червня 1944 р. - організатор i перший командир сотні "Стріла" в курені "Скажені", мав звання старшого булавного. У березні 1945-го призначений першим командиром куреня "Дзвони" 22-го (Станіславівського) ТВ "Чорний ліс", визначений Крайовим Військовим Штабом (КВШ) Бронзовим Хрестом бойової заслуги за хоробрість у боях; поранений під час рейду 6 квітня; підвищений головним військовим штабом до хорунжого з датою старшинства від 15 квітня 1945 р. Часто рейдує по області, веде ycпішні 6oї з військами НКВД, одержує звання поручника. 21 грудня звільнений з обов'язків курінного, від січня 1946-го - командир 21-го (Коломийського) ТВ "Гуцульщина", підвищений ГВШ до сотника з датою старшинства від 22 січня 1946 р., відзначений ГВШ Срібним Хрестом бойової заслуги 1-ої кляси за хоробрість та вміле командування в боях. Керує діями УПА на Гуцульщині до 1949 р., влітку того ж року успішно рейдує в Румунії, демобілізує останній відділ на своєму терені. Переходить до сітки ОУН на пост надрайонового провідника ОУН Надвірнянського району. 15 серпня 1951 р. підступно зловлений провокативною боївкою МГБ, 27 квітня 1952 р. втікає з-під варти, укривається по рідних сторонах. Важко поранений під час сутички оперативною групою МВД, прикриває відступ друзів до останньої кулі, застрілився.
Існує інша версія бойового шляху відважного повстанського командира Петра Мельника. Зокрема, Богдан Бода (історик i краєзнавець з Івано-Франківська) у своїй книзі "Петро Мельник - "командир Гуцульщини" (Івано-Франківськ, "Лілея-НВ", 2002 рік) стверджує, що за успішний рейд влітку у Румунію під керівництвом «Хмари» його нагороджено Золотим Хрестом Бойової Заслуги.
Всіх учасників рейду підвищили у званнях i нагородили Срібними Хрестами. Немає достовірних даних про обставини загибелі "Хмари". Той же Бода стверджує, що 27 квітня 1953 р., у Провідну неділю, "Хмара", "Дуб", "Залізняк", коли підходили до хати Івана Романюка у с. Лоєва, по них раптом вдарив сильний вогонь iз автоматів та гранат, ракети осліпили цілий терен. "Дуб", який йшов останнім, кинувся в ліc, що знаходився поблизу. Мельник був поранений i крикнув братові "Іване, тікай, я прикрию!". Вистріливши набої з автомата, останньою кулею з пістолета відібрав co6i життя. Бода дослідив, що командиром ТВ "Гуцульщина-21" "Хмара" був призначений у вересні 1945 р. замість загиблого "Скуби". Має місце здогад, що повстанці на чолі зi "Хмарою" перебували в бункepi в хліві (під яслами - бункер) активної учасниці національно-визвольної боротьби Василини Кецман у Лоєвій. Зраджені й оточені не мали змоги прорватися в напрямку гори Страгора, а взяли курс на рівнинний ліс до Делятина. Нажаль, обидві версії поки що документально не підтверджені.
Мирослав Симчич (Кривонic) народився 5 січня 1923 р. у с. Вижній Березів Koсівського paйону.
У 1943-му закінчив у Коломиї будівельне училище. У жовтні 1943 р. добровільно вступив в УПА, потрапив до чоти "Скуби". Всю зиму 1943-1944 років чота мала сутички з німцями та мадярами. Наприкінці квітня 1944-го Мирослава скеровано до старшинського вишколу УПА. Там він отримав псевдо "Кривоніс". Призначений до Буковинського куреня в сотню "Криги" на посаду вишкільника-іструктора бойової підготовки. Разом зi спецгрупою добровольців подався на Буковину в пропагандивно-виховний рейд. У липні 1944 р. призначений вишкільником у сотню "Мороза", яка діяла на Коломийщині. Брав участь у боях, зокрема, 10 вересня 1944 р. в районі Яблунова. У cічні 1945-го у районі Космача, зокрема, у знаменитому бою у присілку Pушір березівська сотня під командуванням Кривоноса розгромила частину НКВД під орудою генерала командира дивізії НКВС, Героя Радянського Союзу Миколи Дергачова. Разом з ним тоді загинуло близько 400 енкаведистів, серед них 17 офіцерів, розбито 12 «студебекерів».
Відважний повстанець брав участь у багатьох боях на теренах Гуцульщини. 3 грудня 1948 р. разом iз по-братимом "Чернецем" (Петром Томичем) його оточила опергрупа МГБ у хаті рідного села. На заклик здатися, повстанці відповіли мовою автоматів. Розлючені чекісти запалили хату. Від чаду обоє знепритомніли i їх схопили. "Чернець" помер від ран, а Мирослав пройшов yci кола тортур слідства протягом кількох місяців. Одержав 25,5 років концтаборів на Колимі. Відбув у таборах 32 роки 6 місяців 3 дні.
Після "звільнення" не дозволяли повертатися в рідні місця. Жив у місті Запоріжжі. На батьківщину повернувся у 2002-му. Із рук Президента Віктора Ющенка одержав орден "За мужність". Вдячні земляки-коломияни у Коломиї в честь особливих заслуг перед Українською державою спорудили пам’ятник Мирославу Симчичу-"Кривоносу". Його іменем названа вулиця в рідному ceлi. Коломийський літератор Михайло Андрусяк описав його бойовий шлях у книзі "Брати грому".