Блоґи

«Как?! Улица Бандеры?!» - моя средняя дочь не могла скрыть разочарования. Первое, что поразило во Львове студентку филфака из сибирского города, была обыкновенная табличка на доме.

«Пойми, - пытался вразумить я дочь, - это в России Степана Бандеру считают бандитом и мародером, а здесь - настоящим героем. В конце концов, что мы знаем о нем...»

В самом деле - что? Очень немного. Помню, мама кричала на нас с братом из кухонного окна на втором этаже: «Эй, бандеровцы, а ну-ка, ужинать!» И было не понятно, то ли это с осуждением (мы были еще теми сорванцами), то ли - с нежностью. Двоякое восприятие данной фамилии сопровождало меня всю жизнь.

Десятилетия отшлифовали в голове примерно такую формулу: Бандеру в России не очень любят, но и не склоняют, как Власова или Махно. Обычно его вспоминают, когда речь заходит о Западной Украине. Не о красотах вечных Карпат тогда говорят, не об изумительных тамошних девушках или пронзительной «средневековости» Львова, а о Степане Бандере. «Тебя там бандеровцы не зажимают?» - первым делом спросил, узнав о месте моего пребывания, московский приятель, сын поэтессы и журналиста-международника, работающий над монографией о мировых властных элитах. Образованный человек - и такая чушь... Пришлось отшутиться: «А я по вечерам стараюсь не гулять».

Ювілейні дати повертають до життя старі радянські кліше (терорист, зрадник, колаборант). У випадку з Бандерою до цих штампів додаються ще й нові стереотипи – деструктивний політик, розкольник, авторитарний вождь…

***

Сегодня негативная реакция на Восточной Украине и в Крыму на увековечивание памяти бойцов УПА, Бандеры и Шухевича – это реакция далеко не только людей, воспитанных советским агитпропом.

Аксюк Михайло
Білінчук Дмитро
Балагурак Дмитро
Білінчук Василь
"Бистрий"

Збірку чорно-білих фотонегативів у кількості 216 екземплярів, на яких зафіксовані вояки УПА, було віднайдено родиною Кіщуків на присілку Липний у селі Яворів Косівського району Івано-Франківської області 24 червня 1999-го року. Відбитки з плівок і систематизацію світлин здійснив Василь Гуменюк; за сприяння доброчинного фонду “Просвіта і чин” (почесний голова – Ганна Іваницька-Бардин), громадянина США Вірослава Лобура та Кредитової Кооперативи “Самопоміч” (Клівленд, США; директор – д-р Богдан Чепак) матеріал було опубліковано у вигляді книги-альбома “ЯВОРІВСЬКИЙ ФОТОАРХІВ УПА” (Львів: Сполом, 2005.– 236 с.).

Як сказано вище , Василь Рибчук, передаючи Юрію Вепруку-"Запорожцю" світлини, збережені Василиною Русинюк, залишив у себе 9 дублікатів. У 2000 р. він надав їх для опрацювання упорядникові цього альбому. Відразу з'ясувалося, що дві світлини — це аналоги фото №№ 11 і 65 Яворівського архіву негативів, а сім — принципово інші, тобто виготовлені з невідомих негативів.

Коли мені вперше принесли світлини з Яворівського архіву, я відразу впізнав багатьох: командира "Хмару"Білінчук Дмитро, провідників "Бориса" Легкий Григорій, "Сталя" Савчак Василь , "Сірого" Кулик Іван,, а ось самого себе — смішно казати! — не зумів. Але, гадаю, мене зрозуміють: від часу фотографування минуло понад 55 років, з яких майже половину я провів по тюрмах і під наглядом, а в УПА ми фотографувались доволі часто і багато. Я сам десь в 1950-51 рр. заховав пакет повстанських світлин і витягнув їх зі сховку на початку 1990-х. Практично всіх їх у мене відразу розібрали літератори та дослідники історії. Пам'ятаю лиш, що фотографували нас провідники Кулик Іван, ("Сірий"), Данилюк Назарій ("Перебийніс") і Білінчук Дмитро("Хмара"). На світлинах №№» 192-194 з Яворівського архіву я стою в групі справа. Здається, ці світлини робились у шешорських лісах 1946 р. На той час я вже був в охороні "Бориса" . Він стоїть в самому центрі.