Біографії

Яким’юк Володимир Юрійович народився 22 квітня 1922 року в селі Тюдів Косівського р-ну Івано-Франківської області в родині селян. Він був третьою дитиною, а окрім нього батьки виховували ще чотирьох синів (Василя, Івана, Федора і Дмитра) та дочку Олену.

Початок (Частина 1) Петро Дужий, автор книжки «Степан Бандера-символ нації» ч.І, Львів, 1996 р., стор. 150-151 пише: "Слід наголосити що Провід Українських Націоналістів високо цінував Мащака- людину високих здібностей і безмежної жертовности. Бо після арешту С. Бандери (17 червня 1934 року) на початку липня Провід Українських Націоналістів призначив його на пост Провідника Крайової Екзекутиви на "ЗУЗ". Проте, в скорому часі Мащак був заарештований і підданий слідству.

Десь майже посередині віддалі між Хировом і Нижніми Устріками розкинулася досить широка і плоска, як стіл, рівнина. Майже посередині цю рівнину перетинав старий цісарський гостинець, зроблений із товченого каменю, а такий рівний, що люди говорили: "Хоч яйце коти". Тепер це не гостинець, а модерна дорога з асфальтовим покриттям, на якій можна часто, їдучи автомобілем, потрапити на досить глибокі ями. З півночі і з півдня долину облямовують середньовисочинні гірські хребти Бескид. Хребти розчленовані гірськими ярами і потоками, якими стікають гірські струмки, що впадають до річки Стрв'яж, яка випливає не так вже і далеко звідси на польській стороні із села Стрв'яжик.

Про сотенного УПА “Кукола” - Мицканюка Івана Андрійовича відомо, що був він родом з села Яворова (присілок Віпчинка 1) з родини Кривишиних (вуличне назвисько); народжений імовірно 1914 року, але ця дата непевна. Навчався в яворівській сільській школі, приймав активну участь у діяльності аматорського гуртка “Просвіти” (особливо добре йому вдавалися ролі євреїв), служив у польській армії i одружився у відносно молодому віці. Його дружина Марія була дочкою Палія Гелетюка (Романікового), родом з присілка Широкий.

Минуло 40 днів, як відійшла на Божу дорогу слави Оксана Бандера, наймолодша із сестер Провідника ОУН. Ця жінка мужньо стала нарівні з борцями за свободу свого народу і сповна розділила їх долю, але мала до боротьби не автоматичну зброю, а тільки два духовні середники: молитву до Бога та віру в Україну.

Як сказано вище , Василь Рибчук, передаючи Юрію Вепруку-"Запорожцю" світлини, збережені Василиною Русинюк, залишив у себе 9 дублікатів. У 2000 р. він надав їх для опрацювання упорядникові цього альбому. Відразу з'ясувалося, що дві світлини — це аналоги фото №№ 11 і 65 Яворівського архіву негативів, а сім — принципово інші, тобто виготовлені з невідомих негативів.

Коли мені вперше принесли світлини з Яворівського архіву, я відразу впізнав багатьох: командира "Хмару"Білінчук Дмитро, провідників "Бориса" Легкий Григорій, "Сталя" Савчак Василь , "Сірого" Кулик Іван,, а ось самого себе — смішно казати! — не зумів. Але, гадаю, мене зрозуміють: від часу фотографування минуло понад 55 років, з яких майже половину я провів по тюрмах і під наглядом, а в УПА ми фотографувались доволі часто і багато. Я сам десь в 1950-51 рр. заховав пакет повстанських світлин і витягнув їх зі сховку на початку 1990-х. Практично всіх їх у мене відразу розібрали літератори та дослідники історії. Пам'ятаю лиш, що фотографували нас провідники Кулик Іван, ("Сірий"), Данилюк Назарій ("Перебийніс") і Білінчук Дмитро("Хмара"). На світлинах №№» 192-194 з Яворівського архіву я стою в групі справа. Здається, ці світлини робились у шешорських лісах 1946 р. На той час я вже був в охороні "Бориса" . Він стоїть в самому центрі.