Василь Гуменюк "Яворівський фотоархів УПА"

Збірку чорно-білих фотонегативів у кількості 216 екземплярів, на яких зафіксовані вояки УПА, було віднайдено родиною Кіщуків на присілку Липний у селі Яворів Косівського району Івано-Франківської області 24 червня 1999-го року. Відбитки з плівок і систематизацію світлин здійснив Василь Гуменюк; за сприяння доброчинного фонду “Просвіта і чин” (почесний голова – Ганна Іваницька-Бардин), громадянина США Вірослава Лобура та Кредитової Кооперативи “Самопоміч” (Клівленд, США; директор – д-р Богдан Чепак) матеріал було опубліковано у вигляді книги-альбома “ЯВОРІВСЬКИЙ ФОТОАРХІВ УПА” (Львів: Сполом, 2005.– 236 с.).

Як сказано вище , Василь Рибчук, передаючи Юрію Вепруку-"Запорожцю" світлини, збережені Василиною Русинюк, залишив у себе 9 дублікатів. У 2000 р. він надав їх для опрацювання упорядникові цього альбому. Відразу з'ясувалося, що дві світлини — це аналоги фото №№ 11 і 65 Яворівського архіву негативів, а сім — принципово інші, тобто виготовлені з невідомих негативів.

Коли мені вперше принесли світлини з Яворівського архіву, я відразу впізнав багатьох: командира "Хмару"Білінчук Дмитро, провідників "Бориса" Легкий Григорій, "Сталя" Савчак Василь , "Сірого" Кулик Іван,, а ось самого себе — смішно казати! — не зумів. Але, гадаю, мене зрозуміють: від часу фотографування минуло понад 55 років, з яких майже половину я провів по тюрмах і під наглядом, а в УПА ми фотографувались доволі часто і багато. Я сам десь в 1950-51 рр. заховав пакет повстанських світлин і витягнув їх зі сховку на початку 1990-х. Практично всіх їх у мене відразу розібрали літератори та дослідники історії. Пам'ятаю лиш, що фотографували нас провідники Кулик Іван, ("Сірий"), Данилюк Назарій ("Перебийніс") і Білінчук Дмитро("Хмара"). На світлинах №№» 192-194 з Яворівського архіву я стою в групі справа. Здається, ці світлини робились у шешорських лісах 1946 р. На той час я вже був в охороні "Бориса" . Він стоїть в самому центрі.

Коли я працював над встановленням осіб повстанців з Яворівського архіву, то отримав листа від п. Софії Лехицької (с. Микуличин Надвірнянського р-ну). Йшлося в ньому, що на світлині № 14, можливо, зафіксований її брат. У підсумку з'ясувалась хибність такого припущення (там сфотографовано Онуфрія Білінчука, рідного брата сотенного "Хмари"Білінчук Дмитро), але витяги з листа п. Софії вартує прочитати всім. Отож, їй слово.

На світлині №42 поруч з уславленим командиром ТВ-21 "Хмарою" стоїть симпатичний юнак в однострою. Було декілька варіантів його ідентифікації, розповідалися дуже різні долі... Його називали "Остапом", "Галайдою", "Верховинцем", дехто стверджував, що це Когуч Василь. Якби розповісти тут всі варіанти, читачі могли б зрозуміти, як нелегко вести пошук істини конспіративними стежками історії УПА. Але істина завжди одна, і в даному випадку її відтворила в березні 2002 р. п. Марія Антонюк (с. Камінне Надвірнянсько-го р-ну Івано-Франківської обл.), рідна тітка (сестра матері) повстанця Кузіва Василя , який походив з цього ж села.
Василь народився 7 жовтня 1927 р. в родині Івана та Євдокії і вступив в УПА у віці 16 років. Із 1943 р. до січня 1946 р. перебував у Чорному лісі, де командував славної пам'яті полковник "Різун". Але як земляк Мельника Петра-"Хмари" з перших місяців служив в охороні командира куреня "Дзвони". У Чорному лісі нарекли Василя "Галайдою", а коли "Хмара" перейшов командувати ТВ-21, там теж був "Галайда" Мельничук Іван,— знаменитий командир чоти, який походив з Волині і перейшов до УПА від партизан Сидора Ковпака. Тому командир ТВ змінив псевдонім свого охоронця на "Базь" (так Василя в дитинстві кликали батьки).

Було б дивно, якби серед масиву фотографій, що збереглися в гуцульській землі с. Яворів не було тих, хто народився, виріс та вступив тут до УПА. І вони є: "Вільха" Столащук Петро (№ 8), "Шагай" Столащук Василь(№ 13), "Лужок" Столащук Федір (№ 31), "Черемха" Шкрібляк Василь(№ 37)... Всі загинули за волю України. Цікава за своєю композицією світлина №62: двоє в кашкетах позують перед фотоапаратом, а третій виглядає з-за дерева. Він невідомий, а ось правий (з далекоглядом на грудях) — то "Шагай", Василь Столащук. Лівий (з гуцульським інкрустованим ножем на ремені) — Копчук Василь, син Никифора. На присілку Плоский, недалеко від місця віднайдення архіву, живе його старенька незряча мати Марія. Як нелегко писати ці рядки!

Містечко Жаб"є Станіславської області (нині Верховина Івано-Франківської )має багато присілків. Ільці- один з них. Жила там родина Дмитра та Євдокії Білінчуків. Була помірно заможною: мали пару коней, кілька корів, трохи землі. А ще — п'ятеро дітей: одну дочку і четверо синів. . За мірками більшовиків, Білінчуки були куркулями, тому в травні 1941-го їх всіх виселили в Красноярський край. Майно конфіскували. Були б забрали й хату, але завадила війна, яка розпочалася через місяць. Врятувався тільки старший син Дмитро (1919 р. н.), бо на момент депортації його не було в хаті. Переховувався в лісах. Коли прийшли німці, хотів було вийти з підпілля, але переконався: ці нічим не кращі за москалів. Налагодив стосунки з ОУН і "зник" з поля зору односельчан.