Статті

Восени 1950 р. окружний провідник Коломийщини "Борис" ( Легкий Григорій) та окружний провідник Буковини "Сталь" ( Савчак Василь) проводили останню нараду напередодні зими. Повстанці отримували явки і паролі, вказівки щодо діяльності на найближчі півроку та заходи безпеки. Нарада добігала кінця, чимало її учасників вже покинули район хребта Корметура у шешорських лісах, та енкаведисти- не без допомоги свого агента "Кордуба" — таки вистежили місце зібрання і оточили постій.
"Борисе! — пролунало раптом зовсім недалеко. — Я полковник Н. Ви оточені. Пропоную життя за співпрацю..."— його слова заглушили автоматні та кулеметні черги.
Нерівним був той бій. Оточені з усіх боків багатократно переважаючими силами противника, повстанці намагались прорвати кільце то в одному, то в іншому місці, але зробити це було годі. Автомат "Бориса" не змовкав ні на хвилину, вже було багато вбитих і поранених з обох сторін. Провідник розпорядився знищити всі наявні документи. "Друже провіднику, кінчаються набої!"— доповів Петро Підлетейчук.
Хтось з охорони. "Гранати до бою!"— віддав свій останній наказ Григорій Легкий. Захлинався російський ППС, посилаючи останні кулі в напрямку ворога, аж раптом обпекло плече і перестала слухатись права рука.
"Поранений," — майнула думка, а вже ліва намацувала кільце на порепаному корпусі осколочної гранати. Підтягнув холодний метал до грудей, потягнувся за другою, фугасною.

Серед світлин Яворівського архіву УПА є декілька (№№ 54, 96-99), на яких зафіксовано окружного провідника Буковини "Сталя" ( Савчак Василь). Він народився 1922 р. неподалік Івано-Франківська (с. Ямниця Тисменицько-го р-ну). У рідному селі навчався в народній школі, пізніше — в Станіславській гімназії. Був відмінником. Гімназистом вступив до ОУН. Коли 1939 р. прийшли "перші совіти", за завданням Організації став секретарем комсомольської організації і... обласним провідником юнацтва ОУН. У роки німецької окупації активно розбудовував структури ОУН-УПА. Поранений 1944 р. в сутичці з німцями, але незабаром повернулися "другі совіти", тож про відпочинок і належне лікування не могло бути й мови. У 1945-му його призначили окружним провідником Буковини, і до загибелі в нерівному бою 20 жовтня 1950 р. "Сталь" керував боротьбою з більшовицькою владою в Чернівецькій області. Керував за всіма правилами військового мистецтва, за що був нагороджений спочатку Бронзовим (1945), а пізніше й Срібним Хрестом Заслуги (1948).

На це запитання є часткова відповідь. Як уже згадувалося в розділі 2, на двох світлинах є юнак з фотоапаратом "Zeiss Ikon" на формат 4,5 х 6 см. Цього повстанця звали "Липкевич", а його справжнє ім'я Гаргат Іван. Родом він зі села Іваниківки (Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.). На Гуцульщину потрапив разом з командиром ТВ-21 "Хмарою" ( Мельник Петро) в 1946 р.; в 1953 р. захоплений МГБ і, мабуть, закатований на слідстві чи в тюрмах. В архіві є 12 негативів формату, який видавав апарат "Липкевича" (№№ 109-120) і враховуючи те, що на жодному з них нема його самого, можна з великою достовірністю говорити, що їх автором був саме Гаргат Іван .

У літературі про УПА ми виявили ілюстрації, виготовлені з архівних негативів, причому ці книги видані до 1999 р. На жаль, ніхто з авторів не наводить даних щодо їх походження, хоча абсолютно зрозуміло: йдеться про використання збережених невідомо ким повстанських документів. Варто нагадати, особливо людям після 1989 р. н., що за зберігання матеріалів УПА на території України можна було отримати великий тюремний термін. Однак люди берегли безцінні реліквії, і коли комуністична влада відійшла в минуле, витягли їх зі схованок на світ Божий.
Честь і слава тим, хто так вчинив. А обов'язком і справою честі авторів публікацій є наведення точних даних про оригінальні матеріали УПА. Дуже важливо прослідкувати шляхи пересування повстанських документів (зокрема фотографій) у просторі й часі.

У процесі ідентифікації осіб, зафіксованих в архіві негативів та з'ясування інших питань, пов'язаних з яворівською знахідкою 1999 р. виявилось, що в Яворові був ще один фотоархів УПА. То були світлини, виготовлені самими повстанцями в кількості понад 160 екземплярів. їх зберігала Василина Русинюк (Іванчикова), яка померла в другій половині 80-х рр. Вже будучи важкохворого, довірила вона свою таємницю сусідові — Рибчуку Василю (Мільковому), батько якого за симпатії до підпілля був заарештований, вивезений в Казахстан, де пропав безвісти.
Звідки в неї взявся цей скарб, Василина не розповідала. Але веліла зберегти передане "до кращих часів" і натякнула, що була зв'язковою, виконувала кур'єрські функції, добре знала багатьох з підпілля, зокрема Дебринюка Івана,-"Непорадного", троюрідного брата В. Рибчука. Надійна конспірація вберегла її від репресій, а про причетність Василини — одинокої жінки — до підпілля ніхто з близьких, родини й сусідів не здогадувався. Можемо лише додати, що Василина Русинюк народилася 1918 р. в Яворові, в 30-х рр. брала активну участь в роботі аматорського гуртка "Просвіти", зігравши немало ролей у виставах дружного сільського колективу. В якийсь момент, імовірно наприкінці 50-х, вона змінила своє прізвище на сестрине (в родині якої проживала) — Копчук і надалі по документах фігурувала під цим, можна сказати, "легальним псевдонімом".

Події, що їх зафіксував повстанський фотограф, розгортаються, як вже сказано вище, у часовому проміжку 1945-51 рр. на Гуцульщині, Буковині та румунських Карпатах. Можливо, географія подій ширша, але дані, які б це підтверджували, відсутні. Як відомо, окреслена територія організаційно входила в структуру УПА—Захід (крайовий командир "Шелест", Василь Сидор) військової округи ВО-4 "Говерла" (командир "Грім", Микола Твердохліб) і тактичних відтинків (ТВ) №20 "Чернівецький" та №21 "Гуцульщина". Якщо про командирів ТВ-20 переконливих даних нема, то в ТВ-21 ними були "Козак" (Микола Яворський), а з весни (?) 1946 р. — "Хмара" Мельник Петро. Останній перейшов сюди з ТВ-22 "Чорний ліс", де він командував куренем "Дзвони". Окрім структур УПА, на згаданій території функціонували округи ОУН: "Коломийщина" (окружні провідники: Легкий Григорій з осені 1950 р. — Кулик Іван,; з осені 1951 р. — "Кіров", Роман Тучак. Останній був завербований в агенти МГБ і по-суті ліквідував підпілля на Гуцульщині) та "Буковина" (окружні провідники: Савчак Василь; з осені 1950 р. — Матвіїв Юліан ).

Нумерація негативів архіву та відбитків є досить суб'єктивною, що пояснюється практичними міркуваннями. Відразу після виготовлення світлин виникла потреба їх систематизації, і за основу було обрано сюжетний принцип (портрети "на пам'ять", групові фото, тактичні вправи, святкування Великодня і т. д.) У підсумку кожному негативу був присвоєний індивідуальний номер (в послідовні групи формувались знімки, явно зроблені в одному місці і в один час). Під цими ж номерами світлини архіву публікувались у пресі, тому надалі було НЕДОЦІЛЬНО ЇХ змінювати. Лише з нагромадженням ідентифікаційних даних виникла можливість хронологічної систематизації, яка, на жаль, залишається дуже неповною.
Найдавнішими на цей час світлинами є ті, де зафіксовано Перцовича Івана, що загинув восени 1945 р. в урочищі Діл ( Середній Березів) під час облави (інформація Мирослава Симчича-"Кривоноса"). Зрозуміло, що знімки, де є Перцович Іван мали бути зроблені не пізніше літа того ж таки 1945 р.
Серія світлин (№№ 126-152) відображає рейд в Румунію, який відбувся в червні-липні 1949 р., а найпізнішими є знімки №№ 122-125, які, за переконливими даними Петра Підлетейчука-"Спартака" та Юрія Паєвського-"Жука", зроблені у селі Бабин Косівського району влітку 1951 р.
Окремі світлини мають часову та територіальну співвіднесеність згідно з відомостями, що їх наводять інформатори (вказано у підписах), але зрозуміло: такі дані відносні і можуть бути відкореговані за переконливими аргументами Читачів. Приймемо їх із вдячністю.