Блоґи

"Мої життєписні дані" (Степан Бандера)

Я народився 1 січня 1909 року в селі Угринів Старий, повіт Калуш у Галичині, яка в той час належала до австро-угорської монархії, разом з двома іншими західноукраїнськими країнами: Буковиною і Закарпаттям.

Мій батько, Андрій Бандера, греко-католицький священик був у той час парохом в Угринові Старому (до парафії належало ще сусіднє село Бережниця Шляхетська). Батько походив із Стрия. Він був сином міщан-рільників Михайла Бандери і Розалії, дівоче прізвище якої було - Білецька. Моя мати, Мирослава Бандера, походила зі старої священичої родини. Вона була донькою греко-католицького священика з Угринова Старого - Володимира Ґлодзінського і Катерини з дому Кушлик. Я був другою дитиною моїх батьків. Старшою від мене була сестра Марта. Молодші: Олександер, сестра Володимира, брат Василь, сестра Оксана, брат Богдан і наймолодша сестра Мирослава, що померла немовлям.

Дитячі роки я прожив в Угринові Старому, в домі моїх батьків і дідів, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень. Вдома була велика бібліотека, часто з'їжджалися активні учасники українського національного життя Галичини, кревні і їхні знайомі, наприклад, мої вуйки: Павло Ґлодзінський - один з основників “Маслосоюзу” і “Сільського Господаря” (українські господарські установи), Ярослав Весоловський - посол до Віденського парляменту, скульптор М. Гаврилко й інші. Під час першої світової війни я пережив дитиною-юнаком чотирикратне пересування воєнних фронтів через рідне село в 1914-15 і 1917 рр., а в 1917 р. важкі двотижневі бої. Через Угринів переходив австрійсько-російський фронт, і наш дім був частинно знищений гарматними стрільнами. Тоді ж, літом 1917 р., ми спостерігали прояви революції в армії царської Росії, прояви національно-революційних зрушень і велику ріжницю між українськими та московськими військовими частинами.

До 100 річчя Степана Бандери в Старому Угринові Калуського району Івано-Франківської області відновлять родинну хату провідника ОУН Степана Бандери та відтворять криївку Української повстанської армії.

Коломия не помия, Коломия місто, В Коломиї такі дівки, як пшеничне тісто. Коломия (англ. Kolomyia) — місто, районний центр в Івано-Франківській області. Населення — близько 60 тис. мешканців. Археологи виявили на околицях міста сліди перебування племен-носіїв трипільської культури віком майже 6 тис. років. Перша згадка про Коломию находиться в Галицько-Волинському літопису під 1241 роком: не можеши отдати ю сима, яко велиціи князи держать сію Коломию на роздаваніе оружникам, хоча, на думку дослідників, є всі підстави вважати вік міста значно більшим. Коломия починалася як фортеця, що охороняла Попрутську оборонну лінію. На думку археологів, фортеця існувала вже в середині XII століття, коли кордони Галицької держави сягнули Нижнього Дунаю, і діяв важливий сухопутний торговельний шлях — Берладська дорога, що вела з Галича на Волощину й Дунай. Тоді на берегах Пруту стояли 4 фортеці: у Коломиї, Олешкові, Снятині і Чернівцях. Археологи дійшли висновку, що майже всі давньоруські міста перестали існувати в середині XIII ст. під час монголо-татарської навали. Припустимо, що і Коломийська фортеця могла бути спалена в 1259 р., коли монголо-татарський воєвода Бурундай зажадав від Данила Галицького зруйнувати всі його укріплення.

Жовква, (анг. Zhovkva), (пол. Żółkiew), з 1951 по 1992 - назва - Нестеров) - місто в Львівській області, районний центр. Засноване в 1597. Міські права отримала в 1603 році. Відома як місто ремісників. В XVII столітті Жовква була резиденцією польского короля Яна III Собеського. В кінці XVII - початку XVIII століть славилась художня школа і школа різьби по дереву. Географічне положення Жовква є адміністративним центром району у Львівській області, знаходиться в 25 кілометрах на північ від Львова і в 35 кілометрах від українсько-польського кордону на розвилці міжнародних автошляхів на Польщу (Львів – Рава-Руська – Варшава) та Прибалтику (Львів – Ковель – Брест). Поряд з автотрасою проходить залізниця Львів – Рава Руська – Варшава. Жовква розташована на межі природних областей: горбогірного пасма Розточчя та сильно заболоченої в давнину рівнини Малого Полісся. Межа природних областей співпадає тут з багатою геологічною, кліматичною, рослинною і тваринною межею в Європі, поруч з якою проходить Головний Європейський вододіл. Це також древня межа земель та князівств Червоної Русі – Галичини і Волині, Звенигородського і Белзького князівств. Біля підніжжя гори Гарай (365 м) – крутого уступу Розточчя, яка здіймається на 150 метрів над прилеглою рівниною, перетиналися важливі шляхи Червоної Русі. Зі сходу на захід проходив шлях на відтинку між містами Димошин (нині м.Кам’янка Бузька) та Щекотин (околиці села Глинсько в 5 кілометрах від Жовкви) і далі на Янів, Краковець, Краків; з півдня на північ пролягав шлях із столичного міста Галича (пізніше зі Львова) на Белз і Холм.

Галич — місто, районний центр Івано-Франківської області. Розташований за 29 км залізницею та 26 км шосейним шляхом на північ від обласного центру. Назва міста дала назву регіону «Галичина». Пеpша згадка про Галич — 898 рік. У XII—XIV століттях Галич був столицею Галицько-Волинcької держави (щоправда, центр княжого Галича містився біля теперішнього села Крилос, а на місці теперішнього міста існував торговельно-ремісничий посад). Від княжого Галича збереглися: собор Успення в c. Крилос, церква св. Пантелеймона в c. Шевченкове, залишки фортифікаційних споруд і фундаменти понад 30 давніх церков. Пізніший період представлений залишками Старостинського замку.

Крилос - село Галицького району Івано-Франківської області, на території якого в середні віки існувала столиця Галицько-Волинської держави, Галич. Пам'ятки старовини в Крилосі та околицях Галичина могила - могила легендарного князя Галичини (реконструкція кургану), у Крилосі. Церква Успіння Богородиці (1584), у Крилосі. Каплиця Св. Василія, збудована на фундаментах Успенського собору 12 ст., у Крилосі.

У південно-західній частині Мукачева стоїть овіяний легендами і бойовою славою Мукачівський замок, один із найцінніших Історичних і воєнно-архітектурних пам'яток Закарпаття ХІV-XVIІ століть. Замок розташований на горі вулканічного походження висотою 68 м і займає площу 13 930 кв.м. Точної дати заснування замку немає, але в документах, які датуються XI століттям, він уже згадується. З 1396 по 1414 роки замком володів Подільський князь Федір Корятович. Він значно розбудовує і укріплює замок, перетворює його у свою резиденцію. В цей же час у скелястій горі був вирубаний 85 метровий колодязь. Протягом ХV-XVI століть замок знаходився в руках багатьох володарів, які проводять його розбудову і укріплення. В цей час в оборонній системі замку було 14 веж, а у верхній частині знаходився великий палац.