Легендарний командир підпілля "Недобитий"

У с. Яворів Косівського р-ну, Івано-Франківської обл., де віднайдено повстанський архів, проживають три ветерани УПА, які служили 1944 р. в сотні "Недобитого" "Недобитого" (незабаром його підвищили до рангу курінного): "Олень" (Микола Калинич), "Ремінь" (Іван Мицканюк) та "Амур" (справжнього імені просив не розголошувати). Усі вони впізнали свого командира на збільшеному фрагменті світлини № 124, але жоден не знав ні його справжнього імені, ні деталей біографії, ані подальшої долі. Та кожен з ветеранів, за плечима яких не лише роки підпілля, але й довгі тюремні терміни, зі сльозами на очах згадував про незабутні моменти спілкування з талановитим командиром. Його всі вважають офіцером високого рангу чи то польської, чи радянської армії... Слово стрільцю "Оленю".

"В УПА я вступив 16-річним хлопцем за велінням серця, всупереч волі батьків (згодом вони мене зрозуміли і підтримували). Пройшов вишкіл, урочисто прийняв присягу, і ось мене включено в бойову сотню. Зв'язковий привів нас — трьох новобранців — на лісову галявину, поблизу с. Великого Ріжна. Стрілецька сотня вивчала бойову тактику: залягання, риття окопів, пересування по-пластунськи тощо. Команди громовим голосом віддавав стрункий здоровань. Я його відразу впізнав — це був Дмитро Пацин із Жаб'я (Білінчук Дмитро -"Хмара",). Прийнявши короткий рапорт кур'єра, він відразу залучив нас до занять. Піт градом котився з наших облич — було трохи незвично працювати в шаленому темпі. Мого колегу, який не встигав правильно виконати команди, Дмитро покарав. Йому вдягнули на плечі мішок каміння і наказали стояти "позір" на широкому пні. Усі решта повернулися до вправ.
Раптом заалярмували стійкові, і ми завмерли, хто в якій позі був: з лісу вийшов чоловік в цивільному, із закинутим на руку плащем. Він був невеликого зросту, на голові мав якусь напіввійськову кепку. Наш вишкільник витягнувся, як струна, і чітко відрапортував: "Друже сотенний, сотня проводить заняття..." Прибулий слухав, але чомусь дивився не на рапортуючого, а на пень, де стояв ледь живий мій напарник з мішком каміння за плечима. "Спочинь! — віддав команду цивільний. — А це що таке?"
"Друже командире, цей стрілець не хоче виконувати військового обов'язку!"— відпалив "Хмара".
Я нарешті зрозумів, що прибулий — то і є наш "справжній" командир, а Дмитро — лише якийсь його заступник.
"Не хоче, чи не може? — він уважно подивився на "Хмару". — Негайно звільніть і більше такого не практикуйте!"
Того ж дня сотенний мав індивідуальну розмову з кожним із новобранців. Мене, наприклад, запитав, чи знаю ім'я нашої сотні. "Імені Богуна!" — гордо випалив я. "А хто такий Богун?" — допитувався "Недобитий" . "Полковник армії Богдана Хмельницького!" — відповів я не менш впевнено, але більше про Івана Богуна я нічого не знав. Сотенний коротко розповів, що полковник Богун відіграв дуже важливу роль у переможних битвах Хмельницького під Жовтими Водами і Пилявою, що вивів з бою основні сили козацького війська після поразки під Берестечком, і що виступав проти союзу з підступною Москвою. Насамкінець побажав мені доброї служби і відпустив.
Під командуванням "Недобитого" наша сотня провела кілька боїв з угорськими військами, і з нашого боку не було жодних втрат, навіть поранених. Мав феноменальну інтуїцію. Пригадую, як перед одним таким боєм сотенний обходив позиції і звернув увагу на мій дикунок (діал., окоп — В. Г.). Він наказав переміститися в інше місце — метрів 15-20 вбік. Під час бою в той старий дикунок втрапила міна... . Видно, що був офіцером високого рангу, може капітаном чи майором..."
Стрілець "Ремінь" пригадує "Недобитого" як дуже принципового командира. Був лагідний до підлеглих, але строго карав за порушення дисципліни, особливо за недбале виконання функцій стійкового та неналежний догляд зброї.
Стрілець "Амур" розповідає, що дуже багато уваги "Недобитий" звертав на політвиховання бойовиків і часто у вільні хвилини читав лекції на історичні теми. Наголошував при тому, що в України — багата і славна історія, але чи-мало сторінок нашого минулого присвоїли собі захланні сусіди, зокрема Москва. І "Ремінь", й "Амур" також вважають "Недобитого" кадровим офіцером. Є на Гуцульщині ще багато ветеранів, які особисто знали цю людину, але жоден не знав його справжнього імені та походження.
Пошуки істини привели до книги-довідника П. Содоля про УПА. Там я знайшов, що "Недобитий" — це Матвіїв Юліан, можливо, з Бродів. На нашу публікацію в районній газеті відгукнулося декілька осіб, в т. ч. й дочка славного командира Оксана, яка проживає в Косові, працює лікарем в дитячому санаторії. На підставі їхніх повідомлень вдалося повністю відтворити біографію провідника.
Отож, Юліан Матвіїв народився 1912 р. в Бродах на Львівщині в родині вчителів. Закінчив гімназію в рідному місті і 1932 р. вступив на юридичний факультет Люблінського університету. 1937 р. захистив диплом адвоката. Того ж таки року одружився з Любою Якубів і виїхав на Грубешівщину. Із початком німецько-радянської війни за завданням ОУН йде в українську поліцію, де збирає дані розвідувального характеру. Доля приводить його в містечко Кути над Черемошем. Тут він організовує групу однодумців, вони стріляють німецьких зверхників, забирають зброю, боєприпаси і вливаються в УПА. Таким чином, Юліан Матвіїв — батько двох дітей — був суто цивільною людиною. Військові здібності — це дар від природи, інтуїція, що ніколи не підводили. Десятки переможних боїв провели підрозділи "Недобитого" практично з усіма окупантами, і кожен, хто прочитає два його нариси — про бій з німцями під Лостуном та більшовиками під Сеньківським ("Літопис УПА", т. 4) — переконається, яка це була непересічна особистість.
Після загибелі у жовтні 1950 р. "Сталя"( Савчак Василь) Юліана Матвіїва призначили окружним провідником Буковини. У червні 1952-го через зраду "Кірова" його захопили і 1953 р. засудили до розстрілу. Наочній ставці з Петром Підлетейчуком, не звертаючи уваги на слідчих і конвоїрів, майор УПА "Недобитий" сказав: "Знаю, чекає розстріл. Ні про що не жалію, бо все робив так, як веліло серце. Шкода тебе, молодого!" Юліан Матвіїв залишився вірний присязі, українській справі. Гуцульщина пам'ятає Тебе, друже Провіднику!