Бій з німцями під Лостуном

Наводимо уривок спогадів майора "Недобитого" ("Літопис УПА", т. 4, кн. 2, с. 51-56).
В травні 1944 р. німецько-більшовицький фронт на терені Коломийщини устабілізувався остаточно... Конаючий німецький імперіаліст намагався витягнути з українських земель, що залишилися ще в його руках все, що тільки можливо. На Косівщині, у високогірних полонинах поляки до 1939 р. видобували манган (марганцеву руду — В.Г.). З огляду на далекий транспорт, що його можна було здійснювати тільки кіньми в тяжких гірських умовах, видобуток мангану і розбудова копальні на полонині Прилучник були обмежені до мінімуму. Скрутне мусіло бути економічне становище німців, коли в своїй мілітарній агонії рішилися видобувати карпатський манган... До здійснення свого плану німці приступили з питомою собі безоглядністю та брутальністю. Використовувано місцеве населення, що потрапляло в їхні руки при численних облавах. До ста осіб, переважно молоді, працювало тут для конаючої німецької воєнної машини. До транспорту вживали коней, що їх силою забирали по всіх дооколичних полонинах. Про грабіж масла, сира та молока в найближчих селах немає що й згадувати.
...На самій копальні перебувала група 70-ти німців. Звідси манган транспортували кіньми до ріки Чорний Черемош на греблю Лостун (25 км), де стало перебувала група з 30 вояків. Звідси руду возили автами до Жаб"я (60 км), а далі — на залізничну станцію Ворохта. Для достави коней і робочої сили...
на полонині Стефульці перебувала ще одна група німців з 30 людей. Довкола всіх застав викопано окопи й криті бункри, поставлено кулемети "шварцльози".
В останніх днях липня 1944 р. командир сотні ім. Богуна "Недобитий" Матвіїв Юліан одержав наказ відійти у високогірні полонини та поліквідовувати всі німецькі застави, що видобувають манган. "Не може довше йти експлуатація багатств й населення Гуцульщини!"— звучав категоричний наказ окружного провідника Коломийщини, який викликав сотенного на особисту зустріч.
2-го серпня відходить сотня з місця свого постою в полонини. її склад: три чоти по 40 людей і чота наддніпрянців в числі 25 осіб. Разом бойовий стан сотні — 150 людей. Дорога далека і тяжка. Треба пройти до 70 км і то так, аби німці не зорієнтувалися, що до них підходить військовий відділ... Командир сотні рішається на такий оперативний план: чотою наддніпрянців вдарити на Стефульці, щоб зв'язати німецький гарнізон тане дати йому змоги поспішити на підмогу гарнізонові в Лостуні або викликати фронтові частини з Шибеного. Сама сотня силою двох чот мала вдарити на греблю Лостун, забезпечивши себе третьою чотою від копальні в Прилучнику. Початок акції всіх груп назначив командир сотні на 5-те серпня, година 4-та рано. Десять хвилин перед акцією командири підвідділів мали перетяти телефонну сполуку між поодинокими гарнізонами і Шибеним... Знак розпочинати акцію— червона ракета. Останні хвилини проходять у напруженні. Нагло червона ракета по другому боці Черемоша — знак, що чота, яка мусіла форсувати рвучку річку, побільшену дощем, зайняла становища. На дрімучі забудовання падає дощ кулеметного і крісового вогню. Німці відповідають слабо, а потім щораз сильнішим вогнем. Червоні ракети одна за одною кличуть розпачливо на поміч сусідні застави...
Командир сотні з одним роєм сходить в саму греблю. Тут застає тільки німецькі та кінські трупи. Від двох ранених місцевих робітників довідуємося таке: внаслідок акції 8 німців вбито і 12 ранено, переважно в голову. Ранені при помочі ще здорових півгодини по бою відійшли в напрямку кордону.

Мадяри в числі до 100 осіб тільки оглянули побоїще і в помітному страху від'їхали. Втрати сотні: 3 вбиті, один тяжко ранений, 4 легко ранені.
Забравши все військове майно, палимо будинки, щоб сліду не було з останнього німецького перебування в наших полонинах. Здобуте майно величезне. Тільки самих крісових набоїв є 15 тисяч, набоїв до німецьких "МП" — 6 тисяч. Для сотні, озброєної німецькою муніцією, це був неоціненний набуток. Далі слід згадати курінний міномет, міни до нього в більшій кількості, 15 крісів, 60 палаток, коци, харчі— разом вантаж 35 коней. Другого дня сотня пов'язується з чотою наддніпрянців. Там ситуація подібна. По тригодинній перестрілці чота виходить з бою без втрат, а німці з одним вбитим і двома пораненими панічно втікають у напрямку кордону. Увечері чота спалює будинки.
Відіславши ранених і майно під охороною трьох чот, сотенний з чотою командира Хмари відходить поспішним маршем у напрямку копальні. По дорозі натрапляємо на трьох єврейок, яких німці утримували для розваг "нур фюр Дойче"— всього їх там 10. Відправляємо жінок за румунський кордон.
Чота підходить на копальню, де палить усі будинки, а саму копальню демолює. Так закінчилася експлуатація наших багатств ганебної пам'яті німець¬ких імперіялістів. По повороті до табору командир сотні позвітував: згідно з одержаним наказом немає в полонинах більше ні одного німця.