"Я впізнав Галину Кузьменко!"

На фотографіях з архіву УПА я впізнав Галину Кузьменко — свою однокласницю. Коли в газеті "Шлях перемоги" побачив світлину № 35, то не повірив своїм очам: на ній вона у військовому вбранні. Сумнівів не було жодних. Я кинувся розшукувати адресу своєї знайомої, аби написати листа, але десь її загубив. Добре пам'ятав, як зайти в її однокімнатну квартирку в Києві поблизу станції метро "Чернігівська", та ось назви вулиці і номера будинку пригадати не міг. Нарешті влітку 2000 р. приїхав до столиці, підійшов до знайомих дверей... Але було запізно: Галина Кузьменко померла в червні того року, забравши з собою таємницю повстанських світлин. Тому я розповім, про що довідався від неї далекого вже 1992-го в цій скромній кімнатці золотоверхого Києва, а також те, що добре знаю сам.
Кузьменко Галина народилась ЗО липня 1922 р. (с. Нова Басань Чернігів-ської обл.). Коли організовувались колгоспи і був страшний голодомор 1932-33 рр., померла її мати і два молодших брати, а батька заарештували. Через 2 роки звільнили, але згодом, у 1937 р. забрали знову, і слід за ним пропав. Галину взяв на виховання мамин брат, який жив тоді в місті Константинівці Донецької області. Свого часу, рятуючись від розкуркулення, туди переїхали й мої батьки. Ми з Галею ходили до одного класу, приятелювали. Коли ж 1941 р. розпочалася війна, і Донбас зайняли німці, стало сутужно. Наші родичі вирішили повернутись туди, звідки прийшли в 30-х роках. Йшли пішки, дорога була важка й небезпечна.
У квітні 1942 р. ми дійшли до Драбова, де наші шляхи розійшлися: Галя з родичами подалися на Яготин, а я зі своїми- на Переяслав. Зі сльозами на очах ми попрощалися, не відаючи, що нас чекає попереду. З Галею ми зустрілися знову рівно через... 50 років! Влітку 1992 р. на Ленінградській площі у Києві. Випадково. На той час Галина Кузьменко (за чоловіком Когут) жила в однокімнатній квартир, неподалік. У цій гостинній кімнатці. я й почув розповідь приятельки дитинства про її складний життєвий шлях. Та розповідь для мене, ветерана Другої світової війни, була неначе розкрита книга героїчної і трагічної боротьби за волю України знедоленої, але нескореної українки.
Навесні 1943 р. Галина Кузьменко добровільно пішла у «Чернігівську Січ». Після короткого вишколу була направлена в один з підрозділів другим номером обслуги ручного кулемета. Коли прийшла Червона Армія, "Черні-гівська Січ" пішла рейдом на захід і в кінці 1943 р. влилася в ряди легендарної УПА. На той час Галя була вже досвідченою кулеметницею, але її направили в осередок пропаганди Крайового Проводу. Звичайно, що після
відповідної підготовки.
Два роки провела Галя в лавах УПА. Восени 1945 р. її, змучену важкою хворобою, захопили в одному з карпатських сіл піл час облави. Люті тортури і знущання перенесла вона в катівні МГБ м. Коломиї, але своєї вини не визнала, нікого не зрадила. Військовим трибуналом імперії її засудили на 15 років сталінських концтаборів. Покарання відбувала у Воркуті. На початку 1957-го іі формально звільнили, але якийсь час Галя продовжувала працювати за полярним колом. Тут-таки одружилася із колишнім вояком УПА Ярославом Когутом, що був родом із Золочівського району Львівської області. 1958 р. подружжя змогло нарешті виїхати на Україну. Вони поселились у Бориспільському районі; незабаром народився єдиний син Василь (нині проживає у Донецькій обл.). Але в короткому часі помер, вимучений тюрмами, чоловік. Значно пізніше Галина з сином — студентом Київського педагогічного інституту-одержала однокімнатну квартиру в столиці.
Я слухав оповідь Галини про своє життя, а переді мною була горда нескорена українка-східнячка. Це була неначе сповідь перед Богом і рідною Україною. Такою Вона була-уособленням високого зразка людського духу, патріотизму, мужності, бойового побратимства і ратної звитяги. Вічна їй пам'ять!
P.S. Короткий варіант спогадів п. Миколи був надрукований в газеті "Шлях перемоги ‘"(15 листопада 2000 р. №№44—45). Після цієї публікації з Гуцульщини надійшли два листи-підтвердження від ветеранів ОУН-УПА, що там дійсно перебувала дівчина-східнячка з прізвищем "Кузьменко", але називалась "Надія" і казала, що родом з Миколаївської області. На фото її також впізнали. Очевидно, "Надія" — прибране ім'я, а Миколаївщина названа для конспірації. В Яворівському архіві Галина Кузьменко зафіксована на світлинах №№25, 26, 35, 57 і 201, причому остання, за всіма ознаками, зроблена не раніше, ніж навесні 1946 р. (коли затвердили Мельника Петра-"Хмару" командиром ТВ-21). Це означає, що Г. Кузьменко-"Надю" заарештували не 1945-го, а восени 1946 р. Микола МІЩЕНКО (с. Переяславське Київської обл.)