Сага про родину Білінчуків

Містечко Жаб"є Станіславської області (нині Верховина Івано-Франківської )має багато присілків. Ільці- один з них. Жила там родина Дмитра та Євдокії Білінчуків. Була помірно заможною: мали пару коней, кілька корів, трохи землі. А ще — п'ятеро дітей: одну дочку і четверо синів. . За мірками більшовиків, Білінчуки були куркулями, тому в травні 1941-го їх всіх виселили в Красноярський край. Майно конфіскували. Були б забрали й хату, але завадила війна, яка розпочалася через місяць. Врятувався тільки старший син Дмитро (1919 р. н.), бо на момент депортації його не було в хаті. Переховувався в лісах. Коли прийшли німці, хотів було вийти з підпілля, але переконався: ці нічим не кращі за москалів. Налагодив стосунки з ОУН і "зник" з поля зору односельчан.

У підсумку пройшов Дмитро вишкіл в старшинській школі в Космачі і став повстанським командиром. За псевдонім взяв собі слово "Хмара" . Провів декілька операцій проти німецької окупаційної влади. Його розшукувало і врешті-решт схопило гестапо. Коли ж везли "Хмару" до Коломиї, побратими влаштували засідку і відбили його. Більше він не попадався. Нікому. Незважаючи на зусилля спецслужб.
Був "Хмара" парубок вродливий, фізично сильний і дуже відважний. По всьому Косівському повіту німці розклеїли листівки з текстом про винагороду тому, хто вкаже його місцеперебування, а він серед білого дня приїхав конем в центр самого Косова до панночки, яку вподобав. Переполох вчинився... Але не знайшли ні коня, ні "Хмари" — зник!
У 1944 р. "Хмара" був сотенним в курені "Перемога", яким командував "Недобитий" Матвіїв Юліан. Цей курінь провів багато вдалих операцій як проти угорців та німців, так і згодом проти МГБ. Останнє так і не дізналося, хто ж це такий — невловимий "Хмара". А він вислав фотографію своїм: у повстанському однострою, на коні. Фотографія дійшла до адресата, і з далекого Сибіру втік до брата молодший син Білінчук Василь (1926 р. н.). Тут йому дали кулемет Дехтярьова і псевдонім "Сибіряк". І про це МГБ не довідалося — 1946 р. родині Білінчуків дозволили повернутись на Гуцульщину. Згодом їх знову виселять, але це буде аж 1950-го. До того часу боївка "Хмари" проведе не одну успішну операцію проти окупантів та їхніх прислужників, а також візьме участь у знаменитому рейді в Румунію в червні 1949 р.
Брати Білінчуки уникали пасток МГБ навіть тоді, коли з осені 1951 -го в підпіллі "працював" агент МГБ "Кіров". Тому ніяк не вдавалось виманити когось з них на зв'язок, аби захопити зненацька. 31 березня 1952 р. Ганна Хімчак народила хлопчика, сина "Сибіряка", назвала його Василем. А в травні боївку "Хмари" оточили. Стійковим був "Сибіряк". Його поранило в обидві ноги, але він доповз до постою на руках і попередив брата. "Відходьте, я вас прикрию," — сказав замість прощання. До останнього патрона відстрілювався Василь Білінчук. Побратими відійшли, і тоді пролунав ще один постріл.
Сина "Сибіряка" виховував вітчим. Нині Василь Портяк — знаний кіно-сценарист. Він співавтор фільму про Головнокомандувача УПА Романа Шухевича "Нескорений".
А "Хмару" захопили згодом. До їжі домішали снодійного. У Києві, в Лук'янівській тюрмі схиляли до зради і співпраці з МГБ, але гордий гуцул вибрав смерть. Його розстріляли 24 червня 1953 р. А згодом поширювали брехливі чутки, що він от-от повернеться із заслання.
...Білінчуки (особливо Дмитро) дуже любили фотографуватись і фотографували самі. Яворівський архів містить десятки світлин, де зафіксовано Дмитра і Василя. На світлині № 14 є їхній брат Онуфрій — моряк на Єнісеї. Негатив висланий зі Сибіру й долучений до загального масиву. Він засвідчує, що архів негативів міг формуватись "Хмарою"чи "Сибіряком" .
Я не вірю в містику цифр, але віднайдено архів 24 червня. Рівно через 46 років після розстрілу вірного сина України Дмитра Білінчука. День у день. Випадковість чи закономірність? Василь Павлів