Доля повстанця "Базя"

На світлині №42 поруч з уславленим командиром ТВ-21 "Хмарою" стоїть симпатичний юнак в однострою. Було декілька варіантів його ідентифікації, розповідалися дуже різні долі... Його називали "Остапом", "Галайдою", "Верховинцем", дехто стверджував, що це Когуч Василь. Якби розповісти тут всі варіанти, читачі могли б зрозуміти, як нелегко вести пошук істини конспіративними стежками історії УПА. Але істина завжди одна, і в даному випадку її відтворила в березні 2002 р. п. Марія Антонюк (с. Камінне Надвірнянсько-го р-ну Івано-Франківської обл.), рідна тітка (сестра матері) повстанця Кузіва Василя , який походив з цього ж села.
Василь народився 7 жовтня 1927 р. в родині Івана та Євдокії і вступив в УПА у віці 16 років. Із 1943 р. до січня 1946 р. перебував у Чорному лісі, де командував славної пам'яті полковник "Різун". Але як земляк Мельника Петра-"Хмари" з перших місяців служив в охороні командира куреня "Дзвони". У Чорному лісі нарекли Василя "Галайдою", а коли "Хмара" перейшов командувати ТВ-21, там теж був "Галайда" Мельничук Іван,— знаменитий командир чоти, який походив з Волині і перейшов до УПА від партизан Сидора Ковпака. Тому командир ТВ змінив псевдонім свого охоронця на "Базь" (так Василя в дитинстві кликали батьки).

Доля повстанця "Базя" була типовою для сотень, якщо не тисяч його побратимів. Відразу після приходу більшовиків виселили в Омську область його родину (батьків і сестру), але він боровся пліч-о-пліч зі своїм командиром і разом з ним потрапив до рук провокативної боївки МГБ 1951 р. Як і всіх, його схиляли до зради, а після категоричної відмови засудили до смертної кари. Згодом цей вирок замінили на 25 літ каторги й етапували до Воркути. Там "Базь" працював у вугільній шахті, де приблизно 1954-1955 рр. зазнав важкого каліцтва: транспортером йому одну ступню відрізало, а другу дуже понівечило.
Тюремний лікар одну ногу ампутував, а другу зумів скласти. Молодий організм витримав — "Базь" вижив. Як інваліда його перевели на спецпоселення тут таки, у Воркуті. Перебратися до батьків не дозволили.
Десь 1957 р. до Воркути приїхала дівчина Розалія (родом з Дрогобиччини) відвідати свою засуджену сестру. Познайомилася з Василем Кузівим, і незабаром вони побралися. Подружжя виховало двох дітей — Ярослава та Любу. Вони мріяли повернутися в Україну. Але найбільше, що дозволила їм комуністична влада, це об'єднатись з батьками в Омській області. На далекій чужині знайшли вічний спочинок Іван та Євдокія, а 1981 р., саме в день свого народження 7-го жовтня, — і їхній син Василь, воїн УПА "Галайда"-"Базь". Не знаємо подальшої долі дітей вірного сина України, але якщо вам, Ярославе і Любо, потраплять на очі оці рядки, знайте: земля, якій офірував своє життя ваш батько, пам'ятає і вічно пам'ятатиме Кузіва Василя з Камінного... Василь ПАВЛІВ