Невідома біографія, або записка з 44-го

Коли я працював над встановленням осіб повстанців з Яворівського архіву, то отримав листа від п. Софії Лехицької (с. Микуличин Надвірнянського р-ну). Йшлося в ньому, що на світлині № 14, можливо, зафіксований її брат. У підсумку з'ясувалась хибність такого припущення (там сфотографовано Онуфрія Білінчука, рідного брата сотенного "Хмари"Білінчук Дмитро), але витяги з листа п. Софії вартує прочитати всім. Отож, їй слово.

"29.12.1999 р. Христос рождається! З тривогою і зворушенням відгукуюсь на статтю в газеті "Шлях перемоги" — за 1 грудня 1999 р. Висилаю світлину свого брата Юрчака Володимира, сина Корнила, 1922 р. н., уродженця м. Тлумача для порівняння. Звичайно, у мене брат ще не обпалений вогнем нерівних боїв, а на світлині в газеті чоловік змужнілий, бувалий. Співставляю волосся, чоло, брови, очі, ніс, губи, овал обличчя, підборіддя на повстанській світлині і впевняюсь, що вони належать моєму братові. Його добрий, рідний погляд ніби заглядає мені в душу. Невже помиляюсь? /.../
Подаю відомі мені факти діяльності свого брата, члена ОУН з юнацьких літ. Уже в листопаді 1939-го, його, 17-річного школяра арештували, коли йшов до школи. Перебував у станіславській тюрмі і чудом врятувався від розстрілу в Дем'яновому лазу, скориставшись хаосом перших днів війни.
Повернувшись на волю, Володимир продовжував підпільну роботу, ретельно конспіруючи кожен свій крок. Десь у 1942-му чи 1943-му Організація послала його в Перемишль, і з того часу ми більше не зустрічались. Знову прийшли більшовики, і ось одного осіннього дня 1944-го незнайома дівчина принесла записку від Володимира: "Живий, здоровий, за мене не турбуйтесь. Бережіть себе!" (писав власноручно). Це була єдина і остання звістка від нього. Пам'ятаю, як часто брати-гімназисти дискутували з батьком про шляхи України, говорили про псевдоніми, але які обрали для себе — не знаю, бо ховалися перед нами — молодшими сестрами. Як пізніше стало відомо, старший брат Роман також працював для підпілля і перед наближенням фронту пішов, аби більше не вернутись... Оце і все, що знаю. Якби світлина № 14 була мого брата, я б довіку дякувала Богу за таке чудо. Бо все своє свідоме життя шукала Володимира і Романа, аби хоч знати, яку гірку чашу довелося їм, молодим патріотам, випити до дна, щоб дізнатись, де їхні могилки і помолитись за упокій їхніх душ..."
Ось такий лист, крик душі патріотки-українки. Тому просимо відгукнутись тих, кому щось відомо про долю Володимира Юрчака. Василь ГУМЕНЮК