«Україна для мене така свята, що не тільки жити, а й умерти для неї замало!» Осип Мащак Частина 2.

Початок (Частина 1) Петро Дужий, автор книжки «Степан Бандера-символ нації» ч.І, Львів, 1996 р., стор. 150-151 пише: "Слід наголосити що Провід Українських Націоналістів високо цінував Мащака- людину високих здібностей і безмежної жертовности. Бо після арешту С. Бандери (17 червня 1934 року) на початку липня Провід Українських Націоналістів призначив його на пост Провідника Крайової Екзекутиви на "ЗУЗ". Проте, в скорому часі Мащак був заарештований і підданий слідству. Осип Мащак перший раз був заарештований польською поліцією 1932 року. Суд 17 грудня 1932 року у Перемишлі за розкидання листівок ОУН на терені Перемишлянщини засудив Івана Кузича із Хирова, студента права, на два роки, Онуфрія Юристовського з села Коростенка на 10 місяців, за браком доказів і тому, що це було вперше, Мащака випустили. Тоді він був студентом Перемиської гімназії і, напевно, там вступив в Юнацтво ОУН. Вдруге Осип Мащак був заарештований польською поліцією вкінці липня 1934 року вже як Крайовий провідник ОУН. Обійнявши такий високий пост в Організації, Мащак залишився, образно кажучи, без нічого і без нікого. Справа полягала в тому, що більшість членів Крайової Екзекутиви були заарештовані, а він не мав ні паролей, ні адресів зв'язкових. На щастя, провідникам вдалося зв’язатися з Ярославом Равликом, який ще не був заарештований, і дати йому наказ зв'язатися із організаційним референтом КЕ Іваном Малюцою, щоб передав Мащаку адреси зв'язкових і паролі. Але скористатися з цього Мащак практично не міг, бо після атентату на міністра польської поліції Перацького був повністю заарештований Крайовий Провід. Така ж доля спіткала також деяких членів обласних Проводів ОУН. Це стано можливим для польської поліції завдяки тому, що якось дуже незрозумілим і непоясненим і по сьогодні чином в руки польської поліції потрапив так званий "'Архів Сеника". Також після арешту Мигаля, Підгайного і Малюци, який кілька днів перед тим передав Мащаку всі зв'язки. Всі три заламалися і почали сипати сітку Крайового Проводу. Крайовий Провід на Західно-Українських Землях був заарештований, за винятком військового референта Дмитра Грицая. Мигаль, Малюца і Підгайний в зв'язку з глибокою конспірацією не знали людей середньої і нижньої ланки ОУН, тож не знали і проміжних ланок між Центром і низовими організаціями. Через це ці ланки підпілля постраждали мало і наступним Крайовим провідникам відносно легко можна було відбудувати керівні структури ОУН. Постійно то тут, то там розривалася організаційна мережа ОУН, частина членів була під постійною обсервацією польської поліції. Був також обірваний зв'язок до ПУН на закордон. Ті, що доставляли підпільну літературу із-за кордону, також були заарештовані. В ніякий спосіб не можна було навіть наближатися до конспіративних криївок із технічним спорядженням. Приблизно такою була обстановка з Організацією в час приходу па пост Крайового провідника Осипа Мащака. Він шалено бився в думках, що і як робити. Зрештою вирішив спиратися на найменш підозрілих людей, які, на його думку, не були під обсервацією поліції. Крок за кроком почав творити нове організаційне ядро. В ході цієї роботи, а робити треба було дуже; терміново, він сам потрапляє під підозріння поліції, яка, вислідивши його роботу по організації нових структур ОУН, арештовує його. 14 червня 1934 року польська поліція арештувала Степана Бандеру на чесько-польському кордоні в Тешині. З 18 листопада 1935 до 13 січня 1936 року у Варшаві відбувся голосний політичний процес проти дванадцяти членів ОУН, звинувачених у співучасті у вбивстві польського міністра внутрішніх справ генерала Броніслава Перацького, серед котрих був і Осип Мащак, Роман Шухевич та ін. Всі підсудні, як і свідки по справі на суді у Варшаві, ввійшовши в зал засідань вітали присутніх окликами "Слава Україні", а відповіді на запитання членів суду давали на українській мові. Визначний польський журналіст та політик Ксавери Прушинські помістив з приводу Варшавського процесу у "Вядомосцях Літерацкіх" (ч. 50, від 15 грудня 1935) статтю, що дуже влучно охоплює значення того процесу проти українських революціонерів: "Ми, польські народовці, маємо обов'язок найголосніше говорити про те, що є український народ, що він живе і бореться за своє право на життя, напруження жертовності, посвяти й геройства тієї горстки так наявно велике, що його досить не лише на те, щоб воскресити. Але навіть створити націю". Влітку 1936 року відбувся другий великий процес над ОУН у Львові, де Осип Мащак разом із двадцятьма двома іншими друзями був засуджений. Степан Бандера і Роман Мигаль - досмертне тюремне ув'язнення, Осип Мащак і інші чотири друзі - по п'ятнадцять років тюремного ув'язнення, інші - від семи місяців до семи років тюрми. Далі йшли страхітливі і чорні дні і роки в найбільшому польському таборі смерті - Березі Картузькій. В 1939 році, потрапивши під прес фашизму і комунізму, Польща, бажаючи зменшити собі ворогів, відкрила ворота табору смерті. Виснажені, брудні і завошивлені друзі -Осип Мащак із Смільниці, Федір Шандрович із Бунькович та Микола Демид із Слохинь ночами або вдень лісами і стежками, щоб не натрапити на польських шовіністів і їх донощиків на Волині, добралися додому. Ще добре не відпочивши, кидається в новий вир боротьби проти большевицької окупації. Нова робота повністю його поглинула. Осип був високого росту, струн¬кої будови тіла. Обличчя в міру видовгувате, ніс простий, очі темні, чоло високе, ледь випукле. Волосся темно-каштанове, вкладалося, ніби хвилями. Погляд завжди виражав великої глибини думку, цілеспрямованість. Підборіддя вольове. Всім своїм зовнішнім виглядом нагадував описаного в літературі римського патриція. За спогадами людей, що його добре знали, викликав довіру і симпатію з першої розмови. Завжди діяльний, ініціативний, практичний. Підлікувавшись і відпочивши в батьківській хаті після Берези Картузької, кудись зник. "Може, мама і знала про це, але і не говорила. Десь в 1941 чи в 1942 році, - як згадує племінниця Наталка ми дізналися, що стрико оженився у Львові на дочці підприємця-торгівця Галині Галібей". Життя для молодих протікало швидко, час невблаганно спішив. Німецькі війська одержували поразку за поразкою відкочувалися на захід. Вже перейшли Тернопільську область, і перед родиною Мащаків із всією гостротою постало питання, що робити далі. В родинному колі, а Мащак жив із жінкою в будинку її батьків, вирішили швиденько готуватися до відходу на Захід поперед німецької окупації, що можна було, зібравши заощадження, родина подалася на чужину. "Де і як працював стрико Осип, ми не знаємо. Ще по сьогодення для нас залишається повною таємницею все, що зв'язано з його підпіллям. Поїхав на Захід самовільно чи з дозволу Проводу, мені невідомо", - каже Наталка. Родина дружини Осипа - Галібеї - це сестра і брат, які тепер теж проживають у США, згадують про ці події значно більше і конкретніше. "Осип прощався зі Львовом надто болюче і важко. Справа полягала в тому, що в родині вже було двоє малят, дружина і її батьки дуже це все переживали. Це наклало на Осипа дуже велику відповідальність, а він весь час вагався що робити: їхати чи не їхати? Ми йому розраджували, як згадують сестри Галини, яку раду може дати собі жінка із двома малими дітьми на чужині і інші подібні доводи. І він таки рішився їхати. Вже значно пізніше в США ми дуже жалкували за тим, що переконували їхати на чужину. А справа, як ми дізналися аж через 25 років, полягала в тому, що Осипу для виїзду на Захід потрібен був дозвіл від друзів по підпіллю. Адже він був членом Крайового проводу. З нашої родини, - каже сестра, - ніхто про це не знав". Жінка взнала пізніше, що Осип підпільник, але думала, що такий собі рядовий член ОУН. Перед смертю він признався дружині, що, виходячи із національних і політичних обов'язків, він не мав права залишати Україну. Із дитячих років збирав і нагромаджував глибокі почуття до нації із розповідей батька і діда про те, як їхні предки ще за Осмомисла брали участь у боротьбі проти мадярів, поляків, інших зайд. Як воювали в УГА проти поляків коло Хирова. Збирав, нагромаджував ці почуття в серці і розумі, які не раз приводили його до потаємних сліз, а ці сльози гартували характер борця. Картини боротьби йога предків і всього українського народу відгукувалися в ньому історичними дзвонами, що закликали всіх, що жили, до боротьби з ворогом. Брязкотом кайданів у турецьких, мадярських, польських і російських тюрмах і каторгах. Плачем невільників і невільниць у ворожих катівнях. Він завжди до болю згадував, як зернину за зерниною вбирав і плекав ідею боротьби за Україну ще з часів шкільної лавки, і потім гімназії. Де кожний професор досить прозоро і чітко і докладно такими дотичними до боротьби засобами спрямовував їх свідомість до боротьби за Самостійну Україну. Кожний із них ніби випромінював із себе ідею українського націоналізму. А потім на студіях у Львівській політехніці, ставши друзями по ідеології з Степаном Бандерою та іншими головними діячами українського націоналізму, він не мислив себе поза Організацією, жертвенною політичною боротьбою. Виїжджаючи зі Львова, він тішив себе ілюзіями, що і на Заході можна буде себе повністю віддати служінню нації в ЗЧ ОУН. На те йому в Проводі і дали деякі орієнтовні точки стикання із Закордонними частинами ОУН, конкретного нічого не було. Перші місяці і роки на чужині були такі напружені і зайняті шуканням засобів для життя. В ту пору розрадою важкого життя було те, що досконало володів німецькою мовою. Легшу роботу знайти було важкої бо не мав належної освіти. Закінчити Львівську політехніку не міг, бо був заарештований, і після судів сидів у Березі Картузькій. І за німецької дійсності не міг зробити диплому про вищу освіту. То ж, опинившись з друзями по ідеї і зброї в Мюнхені, вирішили найперше - здобути освіту. В Мюнхені вступає на студії в Український Технологічний Господарський Інститут на фармацевтичний факультет, який дуже успішно закінчує вкінці 1949 року, одержавши звання «Магістр фармацевтики« Навіть не встигає одержати диплом, бо Провід Закордонних частин ОУН (ЗЧ ОУН) висилає його на працю в Нью-Йорк. Тому йому дають лише тимчасове посвідчення замість оригінального диплому, який буде виданий пізніше. Поряд із навчанням у Мюнхені він вчиться в США при Світовій Українській Службі від 1 листопада 1948 року до 15 лютого 1949 року, де успішно складає іспити з необхідних предметів. Що також підтверджується посвідченням, виданим вищезгаданою організацією. Випускний екзамен і дипломна робота на тему : "Штучні солодкі речовини" були оцінені підсумковою оцінкою "дуже добре". Також Вчена Рада інституту прийняла рішення створити міжнародну виставку речовин і процесів, висвітлених в дипломній роботі. Після закінчення студій нервове збудження від навчання, конспірації та праці на шматок хліба трохи вляглося і він з родиною переїжджає жити в Нью-Йорк. З часом все ставало на свої місця. Осип знайшов сталу роботу, житло і матеріальне життя налагодилося згідно норми середнього американця. Стало більше вільного часу, і саме тоді його щораз то частіше стала навідувати нав'язлива думка, чи все можливе робить для нації. І рідко ті у собі пояснення і розраду, яка б задовольнила його совість. Почав шукати всіх можливих засобів і середників для створення української пластунської організації та клубу. В Нью-Йорку також таємно нишпорили агенти НКВД, вишукуючи членів і симпатиків ОУН. Треба було далі дотримуватися конспірації. Переїжджаючи з Мюнхена в США Осип Мащак змушений був змінити прізвище на Осип Кіцак. Не дивлячись на це, агентам НКВД, все-таки вдалося його вислідити і при допомозі підставних осіб розпочати проти нього процес, як проти колабораціоніста. І там на далекій чужині знову треба було доказувати, що він борець за волю України, а не зрадник українського народу. Політична діяльність була дуже обмеженою. Матеріальне життя не заспокоювало його, навпаки, посилювало внутрішній бунт. Щораз то частіше він пригадував сказані ним в останньому слові на процесі у Львові згадані вище слова, і невимовний біль стискав серце, бо не виконав до кінця дану ним присягу народу. Як хотілося йому тоді повернути історію назад до часу залишення Львова. І до запаморочення голови просив долю спалити вогнем життєтворчим усю кволість у серці його. Не будучи ні зрадником, ні дезертиром відчув гостру ідейну і політичну незавершеність свого життя, ослаблювало його психічну діяльність, яка спричинилася до фізичної хвороби, що невпинно і постійно косила його. Не доживши три дні до 68-річного віку, 20 грудня 1976 року помер на чужині в Нью-Йорку. Друзі із Проводу ЗЧ ОУН постійно відвідували, коли вже був кволий і не міг ходити. Після його смерті відвідували дружину Осипа та покладали квіти на могилу, що засвідчує лист Галини Мащак до друзів Осипа з Проводу від 27 лютого 1977 року. Де не порозкидувала доля України, примхлива і химерна, кісток наших вождів?! Франція, Голландія, Німеччина, Італія, Швеція та аж до Австралії донесла їх... Спокій їм і вічна пам'ять! Використана література: 1. Зенон Шандрович "В боях за волю України", Львів- 2002. с.39-52. 2. "Голос України" Альманах, Торонто-1986. с.49