ВОЛОДИМИР ЯКИМ’ЮК-“АСКОЛЬД” Частина 2.

Можемо стверджувати, що у референтурі пропаганди Косівщини, яку в 1947-52 рр. очолював Володимир Яким’юк-“Аскольд”, зосереджувалися практично всі інформаційні матеріали підпілля: звіти, комунікати, відозви до населення і окупантів, працівників партійно-державного апарату, світлини і багато іншого. Все це архівувалося у надійних сховках, і, мабуть, очікує на віднайдення. Пан Володимир пам’ятав, що в одному з потаємних місць захована друкарська машинка і документальний архів. Пробував самотужки розшукати заховане на початку 90-х, але територія змінилася – повиростали дерева, деякі знакові камені забрані на будівництво… Однак добірку світлин таки віднайшов, але про це нижче. На початку 50-х років основне зусилля по боротьбі з повстанцями влада зосередила на аґентурній роботі. Вербували все нових і нових “сексотів”, інтенсивно схиляли до співпраці захоплених підпільників. Дехто, навіть з вищого керівництва ОУН і УПА не витримував натиску, спокушався на “ласки”, обіцяні за зраду побратимів і присяги, переходив до ворожих лав. У Коломийській окрузі таким на початку 1950-го року став одіозний “Кіров”, Роман Тучак з Городенки, котрий обіймав високу посаду провідника СБ. Бажаючих ознайомитися з “діяльністю” цього нелюда відсилаємо до книг Петра Підлетейчука “За усміх світанку” (1997) та Михайла Андрусяка “Брати грому” (2001). Обидві надруковані Коломийським видавництвом “Вік”. Серед сотень виданих на вірну загибель вчорашніх побратимів “Кірова” став і Володимир Яким’юк-“Аскольд”. Механізм зрадництва був дуже простий. Користуючись авторитетом своєї посади в підпіллі, “Кіров” викликáв на умовлене місце окремих повстанців чи малі їх групи. Останніх там чекала перебрана під вояків УПА ворожа ватага. Саме так було і у випадку “Аскольда”. 14 червня 1952 року він прибув у Шешорські ліси зі своїм побратимом “Скобою” (Дмитром Балагураком) для (нібито) зустрічі з “крайовим провідником”. Після нетривалої безпредметної розмови, у якій “Кіров” випитував останні новини з терену, їм раптово скрутили руки і повели до замаскованих неподалік машин. Завезли до Івано-Франківська, а через короткий час в Київ, до слідчого ізолятора республіканського МҐБ. Слідчим у справі “Аскольда”, як він пригадував, був майор Іванишин, судячи з прізвища – українець. Заарештованого не тортурували фізично, але добивали морально, намагаючись вивідати якомога більше інформації. Мовчазний у спілкуванні, пан Володимир не любив розповідати, щó він розказав на слідстві, а про що змовчав. Судячи з матеріалів, які лягли в основу цієї книжки, можемо впевнено твердити, що найголовнішого від “Аскольда” слідчі так і не дізналися. Йдеться про заховані у надійних місцях документи ОУН і УПА, зокрема повстанські світлини. Що-що, а за такими речами спецслужби імперії полювали аж до розвалу Союзу, тобто другої половини 80-х років… Суд у справі Володимира Яким’юка відбувся через півроку після арешту – 21 січня 1953 року. Судила військова колегія Верховного Суду СССР; головував генерал-майор Зарянов. На лаві підсудних, окрім “Аскольда”, сиділи члени надрайонного проводу Василь Палинюк-“Ненаситець” і Олександра Паєвська-“Орися” та її син Юрій – секретар-друкар надрайонного осередку “Жук”. Засідання відбувалося згідно заздалегідь спланованого сценарію, а вирок був очікуваним: О.Паєвській, В.Палинюку та В.Яким’юку – вища міра (розстріл), а Юрію, як неповнолітньому,– “котушка”, тобто 25 років таборів. Вирок остаточний і оскарженню не підлягав. З сарказмом пригадував “Аскольд”, що відразу після його оголошення судді поспіхом зібрали свої папери і покинули зал, добре розуміючи неправомірність вироку. “Втікали, наче злочинці” – підсумовував ветеран визвольної боротьби. Лише один повернувся лицем до засуджених і сказав, що вони мають право писати прохання про помилування в Президію Верховної Ради СССР. Остання, до речі, виносила остаточне рішення про смертну кару чи її відміну незалежно від того, подавалося таке прохання чи ні. Потім була камера-одиночка і очікування цього рішення Президії ВР СССР. Воно розтягнулося більш як на два місяці. Імперія потребувала робочих рук на сибірських лісозаготівлях, шахтах по видобуванню золота, руд, вугілля – всього й не перелічиш, тому декому із засуджених до смертної кари вирок замінювали на тривалі (20-25 років) терміни тюрем чи таборів. На початку квітня 1953 року Володимиру Яким’юку оголосили, що він “помилуваний”: смертна кара замінена на 20 років таборів з конфіскацією майна. Одночасно з Москви надійшло і розпорядження такого змісту: “А.Паевскую и В.Палынюка расстрелять немедленно”, що й було виконано 8 квітня 1953 р. Визначений строк В.Яким’юк відбував у таборах Норильська (рудник “Медвежий ручей”), Тайшета-Чуни і Мордовії (ИТЛ ЖХ-385/3), важко працюючи і постійно недоїдаючи, в жахливих умовах проживання в тюремних бараках,– добрий господар так не утримував би навіть худоби. Розрахунок був простий: мало яка людина витримає тривалий час в таких умовах і помре, але ще попрацює “для блага соціалістічєской Родіни”. В більшості випадків так і було, але “Аскольд” вижив. Дещо змінювалося і в тій державі: декого амністували, декому скорочували терміни ізоляції, переводячи на “спецпоселення” і навіть дозволяли здобувати освіту. У 1958 році Володимир Яким’юк закінчив профтехшколу в Чуні і здобув фах шофера ІІІ-го класу. В його архіві збереглося фототабло, яке засвідчує, що це був 4-й випуск таких спеціалістів. Всього тоді одержало права 54 особи. Переважають суто українські прізвища: Гриценко М., Гаврюшенко М., Головенко М., Стасюк Й., Солтис Д., Круп’як П., Мельник А… ГУЛаг працював “на комунізм”... Однак головним заняттям колишнього вояка УПА в таборах була кравецька справа. Можна впевнено твердити, що не один костюм для тюремної охорони пошили його вправні руки поміж виробничими планами, які для в’язнів завжди були підвищені на 20-40% порівняно з аналогічними поза зоною. Є в архіві ветерана і свідоцтво про восьмирічну освіту, здобуту у Соснівській вечірній школі Зубово-Полянського району Мордовської АРСР в 1965-му році. Вчився пан Володимир на 4 і 5 при, як підкреслено, “отлічном повєдєніі”. Документ засвідчує, що відмінними знаннями відзначені такі предмети: російська література, геометрія, історія і конституція СССР, географія, фізика, німецька мова, а добрими – арифметика, алгебра, хімія, біологія і креслення. Не кожен сучасний школяр може похвалитися такими оцінками... В 1966-му році Володимира Яким’юка звільнили, видавши довідку № 027960 (форма “Б”) про те, що він був засуджений за статтями 54-1“а”, 54-8 та 54-11 карного кодексу УССР та відбував покару