Блоґи

На це запитання є часткова відповідь. Як уже згадувалося в розділі 2, на двох світлинах є юнак з фотоапаратом "Zeiss Ikon" на формат 4,5 х 6 см. Цього повстанця звали "Липкевич", а його справжнє ім'я Гаргат Іван. Родом він зі села Іваниківки (Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.). На Гуцульщину потрапив разом з командиром ТВ-21 "Хмарою" ( Мельник Петро) в 1946 р.; в 1953 р. захоплений МГБ і, мабуть, закатований на слідстві чи в тюрмах. В архіві є 12 негативів формату, який видавав апарат "Липкевича" (№№ 109-120) і враховуючи те, що на жодному з них нема його самого, можна з великою достовірністю говорити, що їх автором був саме Гаргат Іван .

У літературі про УПА ми виявили ілюстрації, виготовлені з архівних негативів, причому ці книги видані до 1999 р. На жаль, ніхто з авторів не наводить даних щодо їх походження, хоча абсолютно зрозуміло: йдеться про використання збережених невідомо ким повстанських документів. Варто нагадати, особливо людям після 1989 р. н., що за зберігання матеріалів УПА на території України можна було отримати великий тюремний термін. Однак люди берегли безцінні реліквії, і коли комуністична влада відійшла в минуле, витягли їх зі схованок на світ Божий.
Честь і слава тим, хто так вчинив. А обов'язком і справою честі авторів публікацій є наведення точних даних про оригінальні матеріали УПА. Дуже важливо прослідкувати шляхи пересування повстанських документів (зокрема фотографій) у просторі й часі.

У процесі ідентифікації осіб, зафіксованих в архіві негативів та з'ясування інших питань, пов'язаних з яворівською знахідкою 1999 р. виявилось, що в Яворові був ще один фотоархів УПА. То були світлини, виготовлені самими повстанцями в кількості понад 160 екземплярів. їх зберігала Василина Русинюк (Іванчикова), яка померла в другій половині 80-х рр. Вже будучи важкохворого, довірила вона свою таємницю сусідові — Рибчуку Василю (Мільковому), батько якого за симпатії до підпілля був заарештований, вивезений в Казахстан, де пропав безвісти.
Звідки в неї взявся цей скарб, Василина не розповідала. Але веліла зберегти передане "до кращих часів" і натякнула, що була зв'язковою, виконувала кур'єрські функції, добре знала багатьох з підпілля, зокрема Дебринюка Івана,-"Непорадного", троюрідного брата В. Рибчука. Надійна конспірація вберегла її від репресій, а про причетність Василини — одинокої жінки — до підпілля ніхто з близьких, родини й сусідів не здогадувався. Можемо лише додати, що Василина Русинюк народилася 1918 р. в Яворові, в 30-х рр. брала активну участь в роботі аматорського гуртка "Просвіти", зігравши немало ролей у виставах дружного сільського колективу. В якийсь момент, імовірно наприкінці 50-х, вона змінила своє прізвище на сестрине (в родині якої проживала) — Копчук і надалі по документах фігурувала під цим, можна сказати, "легальним псевдонімом".

Ілюк Дмитро(Митник), "Кичера"(?-1951). Місце народження: с.Криве Поле Верховинського р-ну. Кулеметник. Загинув у бою з оперзагоном МГБ в с. Пістині Косівського р-ну. Особу ідентифіковано Петром Підлетейчуком і Василем Портяком. Зображений на знимках: Фото №129, Фото №177,Фото №188 , Фото №189 , Фото №190

Події, що їх зафіксував повстанський фотограф, розгортаються, як вже сказано вище, у часовому проміжку 1945-51 рр. на Гуцульщині, Буковині та румунських Карпатах. Можливо, географія подій ширша, але дані, які б це підтверджували, відсутні. Як відомо, окреслена територія організаційно входила в структуру УПА—Захід (крайовий командир "Шелест", Василь Сидор) військової округи ВО-4 "Говерла" (командир "Грім", Микола Твердохліб) і тактичних відтинків (ТВ) №20 "Чернівецький" та №21 "Гуцульщина". Якщо про командирів ТВ-20 переконливих даних нема, то в ТВ-21 ними були "Козак" (Микола Яворський), а з весни (?) 1946 р. — "Хмара" Мельник Петро. Останній перейшов сюди з ТВ-22 "Чорний ліс", де він командував куренем "Дзвони". Окрім структур УПА, на згаданій території функціонували округи ОУН: "Коломийщина" (окружні провідники: Легкий Григорій з осені 1950 р. — Кулик Іван,; з осені 1951 р. — "Кіров", Роман Тучак. Останній був завербований в агенти МГБ і по-суті ліквідував підпілля на Гуцульщині) та "Буковина" (окружні провідники: Савчак Василь; з осені 1950 р. — Матвіїв Юліан ).

Нумерація негативів архіву та відбитків є досить суб'єктивною, що пояснюється практичними міркуваннями. Відразу після виготовлення світлин виникла потреба їх систематизації, і за основу було обрано сюжетний принцип (портрети "на пам'ять", групові фото, тактичні вправи, святкування Великодня і т. д.) У підсумку кожному негативу був присвоєний індивідуальний номер (в послідовні групи формувались знімки, явно зроблені в одному місці і в один час). Під цими ж номерами світлини архіву публікувались у пресі, тому надалі було НЕДОЦІЛЬНО ЇХ змінювати. Лише з нагромадженням ідентифікаційних даних виникла можливість хронологічної систематизації, яка, на жаль, залишається дуже неповною.
Найдавнішими на цей час світлинами є ті, де зафіксовано Перцовича Івана, що загинув восени 1945 р. в урочищі Діл ( Середній Березів) під час облави (інформація Мирослава Симчича-"Кривоноса"). Зрозуміло, що знімки, де є Перцович Іван мали бути зроблені не пізніше літа того ж таки 1945 р.
Серія світлин (№№ 126-152) відображає рейд в Румунію, який відбувся в червні-липні 1949 р., а найпізнішими є знімки №№ 122-125, які, за переконливими даними Петра Підлетейчука-"Спартака" та Юрія Паєвського-"Жука", зроблені у селі Бабин Косівського району влітку 1951 р.
Окремі світлини мають часову та територіальну співвіднесеність згідно з відомостями, що їх наводять інформатори (вказано у підписах), але зрозуміло: такі дані відносні і можуть бути відкореговані за переконливими аргументами Читачів. Приймемо їх із вдячністю.

Ідентифікація повстанців була би неможливою без активної участі очевидців тих буремних літ: ветеранів ОУН-УПА та літніх людей до 1939 р. н. Опитування проводились як особисто, так і через пресу. Відрадно зазначити, що повідомлення надходили не лише з Гуцульщини, але й зі всієї України, ба навіть з-за кордону. Прізвища та імена інформаторів наведено у підписах до світлин, але особливо слід подякувати п. Юрію ПАЄВСЬКОМУ-"Жуку" (Червоноград), Петру ПІДЛЕТЕЙЧУКУ-"Спартаку" ( Хімчин), Дарії КОШАК-"Христі" (Косів), Володимиру ЯКИМ'ЮКУ-“Аскольду"( Тюдів), Мирославу СИМЧИЧУ-"Кривоносу"(Верхній Березів), Миколі КАЛИНИЧУ-"Оленю" ( Яворів), Марії ШПІЛЬЧАК-"Оришці" (Ямниця), Михайлу СИМЧИЧУ-"Байді" (Верхній Березів), Михайлу БІЛІНЧУКУ (Бурштин), Марії АНТОНЮК ( Камінне), Миколі МІЩЕНКУ (Переяславське, Київська обл.) та Оксані КАБИН-МАТВІЇВ (Косів). Ідентифікація вважалась переконливою, якщо наводились вагомі докази (зокрема фотографії неархівного походження). На жаль, така робота не застрахована від помилок, адже за понад 50 років, які минули з того часу, багато чого стерлося з пам'яті їх учасників та очевидців. Тому в окремих випадках у підписах до світлин стоять знаки запитання (?), які вказують не на абсолютну точність, а на вірогідність ідентифікації. Будемо вдячні читачам за будь-яку додаткову інформацію, що стосується як осіб, так і світлин. Відгуки просимо надсилати упорядникові на адресу: Гуменюк Василь, до запитання, Львів-70, 79070.
Детальна інформація про впізнаних наводиться в підписах до світлин при першій згадці даної особи (або там, де найчіткіше зафіксовано риси її обличчя) чи під індивідуальними портретами в такій послідовності: прізвище, ім'я, ім'я батька, прізвисько сім'ї, псевдонім, роки життя, короткі біографічні дані; інформація про фотографію; перелік людей, що встановили особу на світлині. Надалі дається поклик саме на цей підпис. Абревіатурою /АВР/ позначено світлини, які були в архіві Василини Русинюк. .